Володі завжди подобалося спілкуватися з природою сам на сам. Залюбки годинами милувався лісом, із задоволенням слухав всі лісові мелодії, пташиний спів. Особливо його захоплювало створення всіляких гербаріїв: з лугових квітів і трав, різнобарв’я листя дерев, казкових всіляких корінців, котрі збирав у свій домашній флористичний архів. А у лісі, котрий оточив смарагдовою сосною село Торське, що на Лиманщині, цих природніх скарбів вистачало. Природа тут барвінкова. А проживали тут його дід, батьки по вулиці Трансформаторна, 21. На жаль, нині будинок розбитий вщент, як і всі у селі.
Дитяче захоплення і привело Володимира Ульянова до студентської аудиторії Чугуєво – Бакчанського лісного технікуму, що на Харківщині. Три роки цікавого навчання і він вже дипломований спеціаліст лісового господарства. У різних куточках довелося йому попрацювати. Але серпень 2014 року, став для нього вирішальним у житті. Він пішов добровольцем захищати свою Батьківщину від підступного ворога – рф.
19 серпня 2014 року у складі батальйону «Донбас» у нього стався перший бій під Курахове з орками. А вже у листопаді цього року він уклав контракт з 93 – ю окремою механізованою бригадою, котра нині носить назву «Холодний Яр». Був призначений гранатометником піхотної роти.
Довелось нашому герою захищати Донецький аеропорт від окупантів рф. В одному із кривавих боїв Володимир отримав кульове поранення. Куля калібром 5,45 «прошила» йому груди. З кількома побратимами шість днів знаходився поранений в оточенні. Відбилися і, як то кажуть, своїм ходом вийшли з нього. Він один із небагатьох кіборгів, яким дивом довелося вижити. Про нього та його бойових побратимів навіть видана книга одним із львівських друкарських видавництв «Кіборги UА». Раджу – знайдіть її у Фейсбуці і обов’язково прочитайте.
Після госпиталю і реабілітації він знову повертається до побратимів. У січні 2015 року Володимира командування призначає командиром відділення, а згодом командиром БМП. У вересні 2016-го він потрапляє у бригадну розвідку. Так що йому довелося проповзти майже всю Луганщину зі своїми бойовими побратимами. Служив з ним і Микола Рудий та кілька хлопців із Зарічного. Справжні розвідники.
У 2017 році закінчується контракт і Ульянов повертається у мирне життя. Починає працювати майстром лісу Ямпільського лісництва на обході №5. А це небагато-немало, а 1600 гектарів лісу. Обов’язків у майстра лісу чимало. Треба пильнувати, щоб не трапилось «самоволк», тобто крадіжок деревини, і слідкувати за санітарними рубками, і заготовляти новорічні ялинки, і поповнювати та оновлювати лісові масиви, і від пожеж берегти лісову спадщину. Так ось, на його обході було висаджено понад 700 гектарів саджанців сосни звичайної і кримської. У лиманському лісі приживлюють хвойні породи дерев дуже добре.
І ось 24 лютого 2022 року. Вранці над головою пролетіла ракета на Краматорськ. Володимир все зрозумів одразу – війна. І пішов не на роботу, як планував, а одразу поїхав у Слов’янськ, до військомату пробувши, там добу. А вже 26 лютого він у бойовому підрозділі захищає Сумщину, а саме Охтирку. Кілька днів з автоматом повоював, а потім перейшов на «джавеліни». Чимало ворожої техніки він з бійцями «підсмажив».
У серпні того ж року довелося повоювати на Барвінківському відтинку. Далі – Бахмут. А це – просто пекло. Тут і отримав важке осколочне поранення у голову. 9 місяців по шпиталях: Дніпро – Львів – Дніпро. Реабілітація і знову – на Бахмутський напрямок. Перейшов служити у 5 окрему важкомеханізовану бригаду. А це танки: німецькі «Леопарди», американські «Амбраси».
Служили і лиманці з ним. Наприклад, Юрій Вовк.
Потім – Запорізький напрямок.
Під Бахмутом при виконанні військового завдання зазнав важкого поранення. 24 листопада 2022 року йому з побратимами на позивні «Кащій» та «Механік» був наданий наказ доставити одного «200-го» і одного «300-го» бійців з місця їх ураження. З великими перепонами знайшли побратимів: «200-м» був Герой України, командир піхотної роти за позивним «Ахіл» – Валерій Глєбов. Тут Володимир сам став «300-им». Знову шпиталь. Реабілітація і знову на фронт до побратимів – Курахове, Гірняк, Новопавлівка.
В. В. Ульянов на посаді головного сержанта. Тобто всі сержанти і солдати бойового підрозділу підпорядковуються йому, бо він заступник командира взводу з матеріального забезпечення.
Але у попередніх операціях військові лікарі не всі видалили осколки з тіла нашого Героя. 27 листопада 2025 року у Центральному військовому шпиталі м. Дніпро йому видалили із голови ще один. Операція була дуже складною, але військові ескулапи зробили диво – врятували нашого земляка. Величезна їм вдячність. Після трьох місячного перебування у шпиталі і реабілітації Володимир отримав пожиттєво ІІ групу інвалідності і зараз знаходиться у реабілітаційній відпустці у м. Дніпро разом з родиною: коханою дружиною Юлією, доньками Дариною і Ксенією та і батьки поруч. А потім … знову бажає повернутися до побратимів, на фронт.
Володимир Володимирович Ульянов удостоєний понад десяти державних нагород, котрі всі занесені у військовий білет. А це відзнака Президента, медалі «За оборону Донецького аеропорту», «Учасник АТО», «Захисник Бахмуту», «Золотий Хрест», «Срібний Хрест» та інші.
Ось такий він 41-річний (народився 21 червня 1984 року) лиманський лісівник – кіборг Володимир Володимирович Ульянов, який щиро вірить у Перемогу над ворогом і впевнено крокує до неї з бойовими побратимами.
Слава Україні ! Героям Слава!
На знімках: Кіборги і В.В. Ульянов.
Олександр ПАСІЧНИК.
Нагадаємо: Герої не здаються | ЖИВУЧИЙ
