Війна в Україні стає приводом для глибокої розмови про пам’ять і травму, котрі змінюють життєві позиції людей, але тільки не кредо героя нашої розповіді.
Лиман невеличке містечко на Донеччині, але вважається залізничними північними воротами Донбасу. Тут всі один одного знають, а коли ще проживаєте у одному мікрорайоні і якщо людина ще добрий фахівець своєї справи, то взагалі все всім відомо.
60 років тому у родині лікарів – стоматологів Валентини Опанасівни і Владислава Сергійовича Ребрових народився син – Андрій. Його життєвий вибір однозначно був вирішений – стати лікарем. Він і став ним.
Андрій успішно закінчив місцеву десятирічку, активно займався технічними видами спорту у міській станції юного техніка (СЮТ), тобто гонками на картингу, а особливо на гідрокартингу. А це ризикові види спорту, бо все на скаженій швидкості відбувається. А його це влаштовувало і тягнуло, як магнітом до цього гідрокартингу, щоб промчатися, пролетіти водну дистанцію. Це справжній кайф з неабияким ризиком. Він завжди ризикував, був, як-то кажуть , на грані фолу, але все рівно йшов на цей ризик сміливо. Це підтвердив і його тренер Михайло Іванов (спецназівець).
Непросту військову службу піхотинця пройшов у Німеччині, а потім навчання у доленосному для нього Донецькому медичному інституті на лікувальному факультеті за спеціальністю акушер-гінеколог. Далі (за розподіленням) вісім років праці у гінекологічному відділенні Лиманської відділенської лікарні під пильним оком свого наставника, завідуючого відділенням Петра Миколайовича Писаренка.
Прийшов час і він вже досвідчений фахівець і понад двадцяти років пропрацював на посаді районного акушера – гінеколога у Центральній районній лікарні. Понад п’яти тисяч пологів він прийняв за цей час. Тож, звісна річ, чому його знає вся Лиманщина і дякує за його високий професіоналізм і людяність. А у 2021 році він переміг у конкурсі на посаду директора Центру первинної медицини. За цей короткий час він всі 18 сімейних амбулаторії забезпечив сучасним медичним обладнанням та інвентарем, зберіг штат медиків Центру, а їх 155 спеціалістів різного рівня (навіть під час війни) і продовжує це робити добросовісно.
29 вересня 2025 року Андрій Владиславович з медичною сестрою Валентиною на службовому автомобілі розвозили ліки по сімейним амбулаторіям громади. На під’їзді до залізничного мосту їх автомобіль атакував ворожий дрон і це о 9-й ранку! Бойовий заряд пробив мотор машини і влучив у праву ногу лікаря. Кінцівку не вдалося зберегти. Валентина, теж поранена, викликала необхідні служби і Реброва терміново доставили у лікарню м. Слов’янськ, а потім до Дніпропетровського хірургічного центру ім. Мечникова. Кілька місяців загоювалася важка рана, далі реабілітація і тренування у Львівському центрі протезування (с. Винники).
3 грудня минулого року він приміряв протез і почав копіткі тренування. Андрій сильна людина (гідно переніс чимало всіляких труднощів у житті) і він вже ходить і знаходиться у Києві у колі дружньої родини, а саме: дружини Галини Анатоліївни, доньки Вікторії і сина Владислава, які теплом своїх сердець зігрівають душу бійця.
Крок за кроком він долає свою дорогу життя, продовжуючи повноцінну виробничу діяльність. Незабаром приїде знову на два тижні у львівські Винники за більш сучаснішим німецьким протезом, щоб вдосконалюватися у ходьбі, а згодом і бігати ще буде. Він такий!
Щодня спілкується з колегами, цікавиться повсякденною роботою і дає слушні поради і настанови, бо Центр працює у режимі онлайн, а це всі лікарі і медичні сестри. Треба відчувати пульс часу. Андрій його відчуває.
Андрій Владиславович на постійному зв’язку з начальником Лиманської міської військової адміністрації Олександром Вікторовичем Журавльовим, який суттєво і словом і ділом підтримав його у скрутному становищі і зараз постійно цікавиться, як особистими справами, так і виробничими і надає необхідну конкретну допомогу.
Ось такий він Андрій Ребров – живучий, гідрокартингіст, піхотинець, акушер – гінеколог, директор Центру первинної медицини, чоловік, батько і справжній герой. Герої – не здаються!
Слава Україні! Героям Слава!
Олександр ПАСІЧНИК.
На знімках: А.В.РЕБРОВ, він з колегами і на тренуванні.
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”. This issue of the newspaper has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.
Нвгадаємо: Герої не здаються
