НЕСКОРЕНИЙ ГВАРДІЄЦЬ,
який здійснив неймовірне
Віктор Миколайович Дикий – житель селища Ярова Лиманської територіальної громади Донецької області.
З цього населеного пункту чимало хлопців загинули на цій триклятій війни. Навіть на площі Українських Героїв у Києві створена алея лиманських Героїв. Чимало там портретів і ярівців. А це – центр української столиці!
У створенні такої алеї велика заслуга нашого Лиманського міського голови Олександра Журавльова і багатьох громадських активістів.
Тож головний редактор Лиманської «Зорі» Олександр Пасічник з колегою-енергетиком Віктора Дикого, Михайлом Кораблем, зустрілися на столичному крижаному майданчику «АТЕК» з ним та його побратимами. А також на «сухому» полі, де Віктор з побратимами відпрацьовував удари ключками з двох рук.
Віктор Миколайович не байдужий до життя рідного краю і бере активну участь у його відродженні. До речі, Віктор Миколайович нині член робочої групи з розроблення змін і продовження терміну до 2027 Стратегії розвитку Лиманської об’єднаної територіальної громади.
Віктор Дикий познайомив нас зі спеціалістами відновлення ветеранів, побратимами, які повірили у спорт, як духовний і фізичний стимул життя. Ми бесідували з Віктором і за межами крижаного майданчика, а також його побратимами.
– Парахокей – цей вид спорту не лише сприяє фізичній активності, але й допомагає повернути внутрішню гармонію, розвивати емоційну стійкість і зміцнювати соціальні навички – говорить побратим Віктора, виконуючи тренувальні вправи.
Один із його тренерів ось що сказав про лиманського Героя:
– Він капітан київської парахокейної команди і є ветеран Національної гвардії України. На крижаній арені вже тренуються з побратими із різних підрозділів Сил оборони України. Позитивно ведеться пошук гравців, у яких є бажання займатися цим видом спорту. Вже створено Національну лігу з льодового парахокею.
Для 46-річного Віктора Дикого шлях воїна почався у 2014-му році. Про це широко писала «Зоря». Свій перший бойовий досвід отримав у добровольчому батальйоні «Артемівськ», котрим керував Народний депутат України Костянтин Матейченко по Артемівському виборчому округу №46, куди входила і Лиманська територіальна громада. До речі, перша ТГ в Україні. До неї увійшли всі 12 селищних і сільських рад, котрі переформувалися у старостинські округи.
Пройшов бої за Дебальцеве, виходив з оточення. У 2015-му дістав своє перше поранення. Але після реабілітації знову повернувся у енергодільницю, знову почав займатися спортом, зокрема, хокеєм, пробігав марафону дистанцію, котру ми зафіксували і на сторінках «Зорі». Неодноразово з Віктором бували на різних патріотичних заходах: і покладання квітів до меморіалів, і творчих зустрічах у міському краєзнавчому музею, на засіданнях міськвиконкому, бо він його член. Але частіше на Ломоносівському озері, де він у повному хокейному знарядді виходив на крижане дзеркало водойми і віддавався хокею цілком і повністю. Молодець!
З початком повномасштабного вторгнення рф головний сержант Дикий служив командиром відділення у батальйоні «Донбас» 18 Слов’янської бригади НГУ.
Воював на Донеччині та Луганщині. Перед останнім боєм я зателефонував Віктору (влітку 2022 року), хотів дізнатися про його настрій, здоров’я. Він відповів мені коротко: «Анатолійовичу, йду звільняти нашу землю від сволоти!» І це не було пафосно, бо там всі були такі бійці, які йшли захищати нас з вами. Це було у Попасній, у місті, котре «освободители» стерли з лиця землі. Відважно бився нацгвардієць, але, на жаль, у цьому бою Віктор зазнав мінне поранення, втративши обидві нижні кінцівки. І все – таки вижив завдяки своїй дивовижній силі волі, нескореному характеру, козацькому духу і величезній любові до родини і Неньки – України і допозі побратимів і лікарі, які витягли його із пекла і повернули до життя.
Дикий проходив лікування у центрі воєнної травми «Superhumans». А ми з ним все рівно тримали зв’язок. Він пообіцяв мені, що зустрінемося після реабілітації, бо треба було навчитися робити перші кроки на протезах. Мав проблеми з рукою, в якій бракувало частина кістки. Пережив операції з відновлення її працездатності. Лікування було тривалим. Одначе, ми зустрілися з ним нещодавно на льодовій арені «АТЕК».
Головною опорою для Віктора є його родина. Дружина Вікторія та діти завжди допомагають у кожному його починанні, у тому числі досягати спортивних вершин.
Його син грає нині у футбольній команді U-19 «Динамо» (Київ), до речі ще з одним лиманцем. Тобто Дикий-молодший і Осипенко – молодший майбутнє українського футболу. Ось подивитесь! «Зоря» теж писала про них.
Не забувають його і цивільні колеги (до війни Віктор працював у Лимані енергодиспетчером Лиманської енергодільниці АТ «Укрзалізниця»). Саме вони і спонукали його зробити перший крок та взяти участь у відборах до Ігор Нескорених.
– Якщо сталося таке поранення, життя на цьому не закінчується. Бог залишив нас живими, значить, ми для чогось іще потрібні, і Він має на нас свої плани. У 2024 році відбувалася реєстрація на Ігри Нескорених. Спочатку брати участь я не мав бажання. Думав, що коли вже отримаю бігові протези, навчусь добре ходити й бігати, то на наступний рік зареєструюсь. Але одного дня мені зателефонували з «Укрзалізниці», запитали, чи збираюсь я в Канаду на Ігри. І я вирішив не марнувати час. Поїхав у тренувальний табір на два тижні перед вибірковими змаганнями. Спробував себе у плаванні, стрільбі з лука, на біговому візку. І зрозумів, що це моє. За підсумками змагань до збірної потрапило 35 ветеранів, серед них був і я, – констатує Віктор Дикий.
Віктор Миколайович став срібним і бронзовим призером Ігор Нескорених у Канаді (м. Ванкувер) – 2025 року, де виборов срібло з бігових лиж та бронзу в командному виді спорту з волейболу сидячи. Зараз він серйозно займається баскетболом на кріслах колісних, біговими лижами та парахокеєм.
У хокей Віктор грав на аматорському рівні ще в довоєнний час. У Лимані на Ломоносівському озері, до речі, з моїм сином – Євгеном. Помітивши оголошення у фейсбуці про набір у парахокейну команду у Львові та Києві, заповнив анкету.
– Вже через два тижні нас – двох ветеранів із Києва і трьох зі Львова –запросили на тренувальний (КЕМП+) до Словаччини. Успішно його пройшли. Тепер я член Національної збірної команди України з парахокею.
– Ми бажаємо і обов’язково розвиватимемося до професійного рівня. Запрошуємо до нас на тренування всіх, хто пройшов війну, повернувся з пораненнями, а також людей з інвалідністю. Не сидіть вдома, у телефонах, не замикайтесь від світу! Не бійтесь вийти на вулицю і виходьте з нами на лід!, -порадив своїм побратимам нескорений Віктор Дикий.
Після таких зустрічей залишається тільки гордість за наших Героїв, які надихають нас на стійкість перед труднощами, негараздами і дає наснаги у повсякденному непростому житті.
Указом Президента України відзначено членів національної збірної команди України, які представляли нашу державу на міжнародних змаганнях «Ігри Нескорених», що відбулися у місті Дюсельдорфі (Німеччина) у 2023 році та у містах Ванкувері і Віст Лері (Канада) у 2025 році.
Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджені два представники Донецької області – призери змагань у національній команді «Нескорених» Віктор Дикий і Олександр Андрієнко.
Віктор Дикий став срібним призером у лижних перегонах, а також долучився до здобуття бронзових нагород українською командою з волейболу сидячи.
Олександр Андрієнко виборов бронзову нагороду у біатлоні та срібну у чотири хвилинному веслуванні на тренажерах. У період з 2016 по 2020 рік працював слідчим в Авдіївці, а згодом у Службі судової охорони Донецької області.
У 2023 році повернувся на службу до Національної поліції та приєднався до штурмової бригади «Лють». Він воював у складі штурмового полку «Луганськ». У липні 2023 року поблизу Курдюмівки спортсмен зазнав поранення, внаслідок якого втратив ногу.
Вітаємо вас, бійці, з високими нагородами! Пишаємось!
Слава Україні! Героям Слава!
Олександр ПАСІЧНИК.
На знімках: Віктор Дикий (ліворуч) з побратимом та автором цього журналістського матеріалу на хокейному майданчику «АТЕК»; головний сержант НГУ Віктор Дикий перед боєм.
Фото О.ПАСІЧНИКА І ПОБРАТИМА ВІКТОРА.
«Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”. This issue of the newspaper has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.”
Нагадаємо: Ветеранів з Донеччини — призерів «Ігор Нескорених» — відзначили державними нагородами
