Спочатку повномасштабної війни рф проти України (з 24.02.22р. і по цей день) загинули наші земляки, які здобували для нас майбутнє, дали змогу дихнути вільно від окупантів , потрошки святкувати і радіти мирному життю. Вічна вам пам’ять Герої України і Лиманщини. Ось їхні імена.
23.10.1986-2908.2023
29 серпня 2023 року, після отриманих поранень на полі бою, помер наш земляк з с. Рубці, військовослужбовець, водій-зенітник кулеметного відділення, роти вогневої підтримки військової частини А7276, рядовий Роман Капуста.
07.08.2000-19.04.2022
Загинув 23-річний Герой нашої держави Губанов Денис Андрійович. Він боронив нашу країну під містом Ізюм. У Дениса залишилися батьки та сестричка.
Похований на Краснопольському кладовищі м.Дніпро.
ФЕРАР Олексій Олександрович
19.11.1988-01.12.2022
Народився 19 листопада 1988 році вс. Торське, Лиманський р-н, Донецька області.
Школу закінчив у 2004 році у селі Торське, Донецької області.
З 2004 року по 2007 рік навчався в професійно-технічному училищі та здобув освіту помічник машиніста електровоза. Після закінчення навчання пішов працювати помічником машиніста. У лавах Збройних Сил України не проходив службу.
16 травня 2022 року, Олексій Олександрович, долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.
Проходив службу на посаді кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
На жаль, Олексій Олександрович, загинув 01 грудня 2022 року в результаті обстрілу зі сторони збройних сил російської федерації поблизу населеного пункту Опитне, Бахмутської територіальної громади, Донецької області.
У Олексія Олександровича, залишились мама та дружина.
ЛАБА Євгеній Олексійович
23.11.1999-05.05.2022
Євген Олексійович Лаба народився у місті Лиман на Донеччині 23 листопада 1999 року. Віддав своє життя, захищаючи Україну від російського агресора, 5 травня біля села Дронівка Донецької області.
КАРАНДА Віктор Вололимирович
07.02.1975-27.07.2022
Солдат Каранда Віктор Володимирович, 1975 р.н., призваний на військову службу 03.03.2022р Покровським РТЦК та СП Донецької області, 27 липня 2022 року від тяжкого поранення отриманого під час захисту Батьківщини помер в обласній лікарні ім.І.Мечникова м.Дніпро.
ПОЗДНЯКОВ Геннадій Валерійович
06.08.1965-09.05.2022
Не стало Геннадія Позднякова, лиманця, доброго товариша, воїна-добровольця, який пішов захищати Україну, і який отримав важкі пораннення внаслідок авіаудару рашистів…
АВАНЕНКО Роман Вікторович
18.06.1993-15.01.2023
15 січня, наш земляк, військовослужбовець, Роман Аваненко обороняючи Україну від держави-терориста загинув під час ведення бойових дій у Луганській області поблизу села Золотарівка.
Похований на кладовищі у смт Новоселівка
12.03.1970-25.11.2022
Авдєєв Андрій Михайлович, 1970 року народження, уродженець м. Самарканд Узбекистан, житель с. Нове Донецької області, загинув 25 листопада 2022 року під час ведення бойових дій у місті Бахмут Донецької області, похований у селищі міського типу Тересва.
05.08.1969-31.08.2022
Борзов Микола Вікторович, народився 05.08.1969 р. у м.Алатир, Чувашія. Разом з родиною проживав у м. Ніжині Чернігівської області, потім сім’я переїхала в Донецьку область. Закінчив школу в м. Єнакієве, ПТУ-81, отримав професію зварювальника. Працював шахтарем, пізніше – будівельником.
Батько трьох синів. Сини лишилися батька і батьківського будинку в Донецькій області,с. Лозове Лиманської ОТГ,який вщент розгромили російські нелюди. Наразі сім’я проживає в м. Вінниця в гуртожитку.
Старший Син – Борозов Олексій служить в 4 бригаді оперативного призначення (Бригада наступу Рубіж), Вч 3018, начальник медичного пункту батальйону, лейтенант м/с; Середній – Борзов Нікіта студент Черкаського інституту пожежної безпеки імені героїв Чорнобиля; Менший – Борзов Марк школяр , який має мрію бути військовим.
Як бачимо, батько виховав справжніх чоловіків, патріотів ,які слугують Україні і українському народу . Які хочуть увіковічити Пам’ять свого батька, передати новим поколінням українців імена тих, хто виборював їхнє майбутнє
Вінницьким міським територіальним центром комплектування Микола Вікторович був призваний до лав ЗСУ 10.06.2022 року.
Був призначений на посаду стрілець -санітар 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1механізованої роти військової частини А2962
Загинув 31.08.2022року при зачистці і штурму ворожих позицій під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки та захисту Батьківщини під час штурму бойових позицій ворога поблизу н.п. Піски, Донецької області.
власне життя і здоров’я заради нашої свободи, має бути гідно відзначений. Ми повинні знати і пам’ятати імена наших Героїв
Борзова Миколу Вікторовича.
КАРАКУЦ Ігор Вікторович
05.08.1967-19.10.2022
Ігор Каракуц-«КУЦ» (05.08.1967 р., Донеччина – 19.10.2022, Лиманський напрямок)
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Ігор вступив до лав територіальної оборони. Згодом, розуміючи, що друга чи навіть перша лінія захисту це не для нього, він разом з побратимами у складі мінометного розрахунку вступив до лав Карпатської Січі, щоб безпосередньо взяти участь у визволенні спочатку Харківщини, а згодом і рідної Лиманщини.
Отримавши важкі поранення він, як справжній боєць, боровся до кінця, але травми, отримані ним були занадто серйозними.
«Куц» завжди пишався тим, що родом з Донбасу і своїми вчинками постійно хотів всім довести, що ця земля має справжніх патріотів своєї Батьківщини», – розповідають побратими.
Загинув 19.10.2022 від поранень, отриманих на передовій лінії фронту під час бойових дій на Лиманському напрямку 02.10.2022 року.
КОЛДАШЕВ Володимир Володимирович
24.04.1976-04.07.2023
4 липня 2023 року, наш земляк, військовослужбовець, Володимир Колдашев обороняючи Україну від військових формувань російської федерації загинув під час ведення бойових дій у місті Бахмут.
Добрим батьком, люблячим чоловіком, порядною людиною з палким почуттям справедливості був Володимир. Він хоробро боронив свій край, врятував життя побратима, але невдовзі загинув сам. У героя залишилися син та дружина.
КОЛЕСНИК Ярослав Вікторович
03.08.1988-31.05.2022
31 травня 2022 року загинув старший сержант поліції Колесник Ярослав Вікторович під час виконання службових обов’язків по забезпеченню публічної безпеки та порядку в м. Святогірськ, Донецької області. Ярослав був помічником оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу №4 Краматорського РУП ГУНП у Донецькій області. Народився 03 серпня 1988 р. у селі Ярова, Лиманського району, Донецької області.
У Ярослава залишились: мама, дружина, донька та пасинок.
11.04.1967-07.10.2022
55-річний Сергій Комір, позивний «Сєдой», загинув 7 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоєгорівка на Луганщині.
Він народився у селищі Ярова на Лиманщині. Закінчив місцеву школу. Одразу після цього влаштувався на роботу на Ізюмський оптичний завод. Згодом пішов служити в армію. Потім працював слюсарем у Лиманському локомотивному депо.
Останні роки був працівником з комплексного обслуговування Святогірського закладу загальної середньої освіти. Дуже любив дітей, тому із великим захопленням працював там.
Вдома займався бджолярством, любив природу. Коли щось робив по господарству, то співав.
Любив проводити вільний час зі своєю родиною.
Під час повномасштабного російського вторгнення Сергій став до лав 109-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.
«Завжди був відповідальною, чесною та справедливою людиною. Дуже веселий, добрий. Усім, хто звертався до нього, ніколи не відмовляв у допомозі. Завжди веселий, усміхнений, з почуттям гумору. Любив Україну і пишався, що він є Українцем. «Якщо ти не любиш батьків і свою Батьківщину, то ти не українець» – завжди тримався цих слів по життю», – розповіла донька загиблого Яна.
Поховали Сергія у рідному селищі.
У нього залишилися дружина, син, донька та онучки.
05.11.1981-09.08.2022
40-річний військовослужбовець Сергій Комісаров, позивний Комісар, загинув 9 серпня 2022 року під час деокупації села Байрак Харківської області.
Сергій народився у смт Новоселівка Лиманської громади, закінчив місцеву школу. Здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва у ПТУ № 146 м. Слов’янська. Упродовж наступних 14 років працював у лікарні на посаді водія пункту невідкладної допомоги. У 2020-му закінчив Бахмутський коледж транспортної інфраструктури та здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста «Транспортних технології» на залізничному транспорті. Працював на залізниці. Оселився у Лимані.
У вільний від роботи час полюбляв рибалити, їздити на автомобілі та просто жити.
Під час повномасштабної війни Сергій приєднався до 518-го батальйону
1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна Збройних сил України.
«Мій коханий чоловік був найріднішим і найкращим у моєму житті! Люблячий чоловік і батько. Справжній вірний друг, хороша позитивна людина. Розумний та наполегливий. Мужній, сильний, відданий своїй Батьківщині воїн. Назавжди живий! Він щиро любив своїх рідних і близьких та свою країну, тому мужньо пішов захищати Україну від російських окупантів і за неї, за нас віддав найдорожче – СВОЄ ЖИТТЯ! Я можу дуже довго і багато писати про позитивні якості і просто людяність мого чоловіка, але на все це не вистачить паперу та відведених рядків. Сергій був Людиною з великої літери!» – розповіла дружина Віра.
Поховали захисника на Алеї Слави Центрального кладовища у Кривому Розі. У Сергія залишилися батьки, дружина, сестра, син і донька.
КУЗЬМЕНКО Олександр Сергійович загинув 15 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Зелена Долина на Донеччині.
42-річний офіцер отримав смертельні поранення під час мінометного обстрілу російськими військами.
Олександр народився і жив у Лимані, навчався у місцевій школі. Закінчив Національний технічний університет «Харківський Політехнічний Інститут» за спеціальністю «Транспортні засоби високої прохідності» та військову кафедру.
Згодом здобув спеціальність «Менеджмент організацій» у Міжгалузевому інституті післядипломної освіти при НТУ «Харківський Політехнічний Інститут».
Був підприємцем, мав свою справу – цех з виробництва металевих виробів, та магазин «Ковальський Двір». У вільний час любив рибалити.
У 2014-2018 роках служив у Збройних силах України, брав участь в Антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил.
З початком повномасштабного вторгнення Олександр евакуював родину на Івано-Франківщину та пішов до військкомату в рідному Лимані. Приєднався до лав 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, був командиром розвідувальної роти.
«Мій чоловік сміливий, чесний, відповідальний, патріот своєї країни, завжди прийде на допомогу, люблячий батько, дуже розумна та світла людина», – зазначила його дружина, Вікторія.
Поховали захисника на Івано-Франківщині, де нині оселилися його рідні. У Олександра залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей: 10-річна донька і син, якому ще не виповнилося і двох років.
МІСТРЮКОВ Олександр Володимирович
04.11.1991-28.12.2022
Обороняючи Україну від держави-терориста наш земляк, військовослужбовець загинув під час ведення бойових дій під Бахмутом поблизу села Красна Гора.
Його мужнє серце перестало битися 28 грудня.
Олександр зі своєю родиною раніше проживали в Донецьку та у 2014 році, коли почалась війна на сході України переїхали до нашої громади.
ПАНТЕЛЄЄВ Василь Володимирович
26.04.1978-04.07.2023
ПИЛИПЧУК Сергій Володимирович
27.07.1993-17.04.2023
Уродженця села Олександрівка – Сергія Володимировича Пилипчука 27.07.1993 року народження, який загинув 17 квітня 2023 року на Луганщині під містом Кремінна.
05.09.1983-15.11.2022
Солдат Андрій Радько загинув 15 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі селища Білогорівка Луганської області. Йому було 39 років.
Андрій народився в селі Верхньокам’янське, жив у селі Ярова. У 2005 році закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Механізація та електрифікація сільського господарства». Любив дітей і тварин. Захоплювався роботою з деревом, майстрував великі та малі деталі, іграшки.
Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ї бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Разом з побратимами Андрій брав участь у звільненні рідного села від російської армії.
«Андрій – дуже добра і чуйна людина, ніколи нікому ні в чому не відмовляв, завжди усім допомагав, варто було тільки попросити. Люблячий син, найкращий брат і уважний дядько. Він завжди був правильним, робив все по совісті. Хотів стати на захист Батьківщини ще після окупації Криму та частини Донеччини й Луганщини, але його не взяли.
Після повномасштабного вторгнення виїхав з рідних місць на Хмельниччину й одразу пішов до військкомату.
18 липня 2022 року Андрій був добровільно мобілізований. Професійно виконував свої обов’язки. Зарекомендував себе добрим, чесним, відважним, відповідальним воїном», – розповіла рідна сестра загиблого, Алла.
Поховали Андрія Радька на Алеї Слави у Хмельницькому.
У нього залишилися батьки, сестри та брат.
СИЛЬЧЕНКО Микола Миколайович
27.05.1986-07.04.2022
Молодший сержант Микола Сильченко загинув 7 квітня 2022 року в бою з російськими окупантами поблизу села Студенок на Харківщині внаслідок мінометного обстрілу. Воїну було 35 років.
Микола народився в селищі Ярова Лиманської громади. Навчався в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, згодом вступив в аспірантуру. Був призваний на службу до лав Збройних Сил України. У 2014-2015 роках брав участь в антитерористичній операції. Служив у 22-му окремому мотопіхотному батальйоні, де був командиром бойової машини. Мав позивний Кулібін. Потім захистив кандидатську дисертацію.
Працював у ХНАДУ старшим викладачем, паралельно викладав на курсах водіїв у приватних автошколах. Був парашутистом Харківського аероклубу.
З початком повномасштабного вторгнення Микола знову став на захист України. Спочатку обороняв Харківщину. Брав участь у підриві Ізюмського моста. Потім приєднався до 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. Обійняв посаду стрільця-гранатометника.
За півгодини до загибелі Микола заїжджав до батьків.
Йому зателефонували та відправили на бойове завдання, з якого він вже не повернувся.
«Це була дитина від Бога. У 8 років він попросив на день народження вулик із бджолами, а як навчився читати, то книги ковтав. Він усе дитинство провів у батька в майстерні, в 10 класі вже знав токарну справу. Микола весь час був зайнятий, не було такого, щоб бив байдики. Тепер я розумію, чому він так поспішав – через обмаль земного життя. Наш син самотужки топтав собі стежину у велике життя. Це була розумна, талановита і совісна людина. Він на згадку про себе залишив велику любов до своїх діточок, дружини, сестри та її сім’ї, батьків, книг, науки, природи та свободи», – розповіла мама загиблого.
«Такої доброї, світлої, відданої людини більше немає. Він дуже любив Батьківщину.
Коли я в нього питала, де би він хотів жити, завжди казав: в Україні. Я перепитувала: а де ще? І він знову казав, що в Україні. Микола дуже любив свою сім’ю, і вона для нього завжди була на першому місці. Дуже любив своє рідне село. Казав, коли батьки зістаряться, він переїде жити туди. Так, на жаль, і сталось. Але вже назавжди. Для мене Микола завжди живий, і я завжди чекатиму його обіцяний дзвінок. Діти дуже сумують за татом, вони знають, що він тепер завжди поряд з нами – на небі. Миколу ніхто не замінить, навіть немає такої людина, яка б стала з ним поряд», – додала дружина Валентина.
Посмертно молодший сержант Сильченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Миколу в рідному селищі.
У захисника залишились батьки, сестра, дружина і двоє дітей. На момент загибелі Миколи його доньці Олі було 2 роки, а сину Івану – 3.
10.08.1993-28.02.2023
У ніч на 28 лютого 2023 року внаслідок російської атаки у Краматорському районі сталося влучання у пожежно-рятувальну частину. Ворожа ракета забрала життя молодшого сержанта служби цивільного захисту, фельдшера рятувального відділення Олександра Цуркана.
Олександр Цуркан народився в селі Торське. Закінчив школу в рідному селі. Пізніше здобув освіту фельдшера в Бахмутському медичному коледжі. Дуже любив футбол та гру на гітарі. Друзі і знайомі згадують про нього, як про дуже світлого, позитивного, доброго й чуйного.
З 2021 року Олександр поповнив лави Державної служби з надзвичайних ситуацій у Лимані. З перших днів повномасштабного вторгнення розбирав завали, допомагав пораненим.
Врятував не одне життя. Порятунок людей він вважав своїм покликанням.
У січні 2023-го Олександра Цуркана прикомандирували до міста Святогірськ. Він мав звання молодшого сержанта служби цивільного захисту, працював фельдшером рятувального відділення.
«Моє сонечко, яке завжди мене підтримувало, у будь-якій ситуації, зараз оберігає мене з небес. Завжди казав мені: «Ти – мій Янгол». А тепер і сам став ним», – сказала Ангеліна, дівчина Олександра Цуркана.
Олександра поховали на Алеї Слави Масляківського кладовища в Лимані.
У нього залишилася батьки, сестра, дівчина та інші рідні.
ТРУШ Ярослав Миколайович
11.12.2000-16.12.2023
Обороняючи Україну від військових формувань російської федерації загинув під час бойового завдання із захисту територіальної цілісності України, в районі ведення бойових біля населеного пункту Новокалинове, Покровського району Донецької області, отримавши поранення несумісне з життям,
загинув солдат Ярослав Труш – заступник командира 3 розвідувальної групи СП 15 роти СП 4 загону СП. Спортсмен, надійний, ввічливий товариш, дійсний патріот України, люблячий брат та син, мешканець с. Новоселівка Лиманської громади Донецької обл.
23.07.1970-19.11.2023
19 листопада 2023 року, наш земляк, військовослужбовець, Олексій Кірєєв обороняючи Україну від військових формувань російської федерації загинув під час бойового завдання із захисту територіальної цілісності України, в районі ведення бойових біля населеного пункту Новопрокопівка, запорізької області.
Порядною людиною з палким почуттям справедливості був Олексій. Він хоробро боронив свій край.
Похований захисник на рідній батьківщині у смт Ярова.
Цей перелік загиблих воїнів – лиманців «Зоря» отримала від прес-служби Лиманської міської ради. Деякі прізвища ще уточнюються, але краще б було, якби цей список не поповнювався більше ніколи.
Слава Україні! Героям Слава!
