Я йшов по центру Києва (вул. Саксаганського) і раптово переді мною виростає портрет зі знайомим обличчям, обличчям мого земляка, з яким частенько зустрічався у редакції «Зорі» та й на вулиці, та й у магазині. Я не помилився – це обличчя лиманського підприємця Геннадія Валерійовича ПОЗДНЯКОВА.
«Вшановуємо героїв Донеччини», «Здобув вічне життя в бою». Такі вислови були викарбовані на його портреті та дати народження і смерті: 6.08. 1965р. – 8.06. 2022р. Він прожив майже 57 років. Прожив 56 років гідного життя. 30 із них з коханою дружиною, Ларисою.
Лариса педагог, а Геннадій моряк. У роки юності закінчив морехідне училище. До речі, Геннадій родом зі Слов’янська. Тобто його завжди тягнуло до не звіданого, сміливого вчинку. Він його і вчинив.
Геннадій з Ларисою поглинули у корисний бізнес. Стали років з 30 тому виготовляти олію під фірмовою назвою «Сонячна», а самі були, як два сонечка, які випромінювали любов один до одного та й до всіх, хто оточував їх. Потім претендентів на цей бізнес стало дуже багато і Геннадій вирішив піти у будівельну сферу, тобто займатися доставкою і встановленням вікон, дверей, жалюзей. Залучили до цього і сина Данила з невісточкою Вікторією і справа пішла. Попит був чималенький. Місцева газета теж допомагала їм у цьому, випускаючи доцільну рекламу. Лиманці щиро вдячні Поздняковим за їх професійну працю, котра відбилась у сотнях якісно встановлених вікнах, дверях у їхніх оселях. А тут 2014 рік, який перебороли, а ось у 2022 – му, Геннадій задумався після повномасштабної агресії рашистських окупантів на нашу країну, про захист рідної серцю України. До речі, він не вигукував. якісь гучні гасла, а сказав дружині, що піде добровольцем захищати рідний край. Його патріотизм укладався у прості істини: допоможи літнім людям, шануй жінку і дитину. І у нього це виходило. Та він і сам багато чому вчився у молоді, як і спортзалі, так і у кав’ярні. І знаходив спільну мову з підлітками та й дорослішими хлопцями.
Спочатку він створив із своїми мужиками – сусідами загін самооборони міської вулиці Хвойна, а потім звернувся до військкомату у Слов’янськ, щоб бути військовослужбовцем ЗСУ. Він з іншими бізнесменами віддали у військову частину свої власні автомобілі, придбали військову форму собі і побратимам з 109 – ї бригади А-72-72 і з гордістю повідомив дружині, що став військовослужбовцем. Це у свої 56 років. Хоча він мав чудову спортивну форму. Морське загартування не пройшло даремно. Дружина його запитувала навіщо тобі це, бо вже 57 не за горами. Він усміхаючись відповідав, що хай молодь народжує і виховує дітей. А я повинен виконати свою місію – захищати країну.
Він залишився воювати у Слов’янську, а родину відправив у більш небезпечніше місце. Він знав на якому поїзді їде Лариса, то ж вийшов на пагорб крейдяних гір і став махати синьо-жовтим прапором, щоб кохана побачила його живим і здоровим. Побачив весь ешелон і плакав, спостерігаючи цю картину, як і Лариса.
Сім’ю Позднякова гостинно прийняли у Словаччині добрі знайомі Геннадія. Щодня вони телефонували один одному. І навіть вислали Геннадію три величезних посилки з необхідним крамом для нього та його побратимів.
Торік напередодні 9 травня чомусь Гена надіслав Ларисі старі фото, де вони у двох. Чесно кажучи, у Лариси щось, як-то кажуть, йокнуло. Вона кілька разів набрала Геннадія – не відповідає. Потім 9 травня вона зателефонувала його побратиму. Той відповів, але якось невпевнено. Мовляв Геннадій у Дніпровському госпіталі ім. Мєчникова, не хвилюйся, все буде добре. Ні на мить не вагаючись вона виїжджає зі Словаччини у Дніпро. Нелегкий був шлях, але треба знати цю жінку. Вона добралася до шпиталю і зустрілась з головним його лікарем, який нічого втішного не сказав їй. Згадувати моторошно.
9 травня Геннадій Поздняков прибув у свій штаб, що у Слов’янську. Тут його та інших побратимів і накрила ворожа ракета. Вибухова хвиля його так гепнула об землю чи асфальт, що зламала нашому герою хребет. Він не міг порухати ніякою кінцівкою тільки усміхався дружині, радів їх зустрічі та обіцяв, що все буде добре. Геннадія знав весь медичний персонал шпиталю і побратимів, бо його ніколи не покидало почуття гумору та здорового глузду. А рухатись він не міг. Лікарі Ларисі розповіли про невтішний прогноз – діагноз у її чоловіка. Сховавши далеко у душі присмак горя, вона з Геннадієм говорила тільки про добре, хоч у душі не кішки шкреблись, а мабуть, тигри.
Останню операцію бійцю зробили у Феофанії. 8 червня 2022 року добровольця, військовослужбовця ЗСУ, порядну людину, тобто Геннадія Валерійовича Позднякова, не стало. Він пішов із життя на 57-ому році, не доживши до 57-річчя лише два місяці, але як він говорив місію при житті він свою виконав – безмежно кохав свою дружину Ларису, з якою народили сина, виростив десятки дерев, збудував хату, любив свого онучка Давида та невісточку Вікторію, працював людям на добро і захищав Батьківщину до останньої секунди свого життя.
До Дня його народження дня захисників та захисниць України (йому виповнилося б 57 років і два місяці) «Зоря» і вирішила надрукувати матеріал про героя Донеччини, який здобув вічне життя у бою, жителя Лиманської територіальної громади Краматорського району Донецької області. Хто прочитає цей матеріал, тепер буде знати більше про Геннадія, портрет якого увіковічнений на столичній вулиці Саксаганського. Він цього заслуговує.
Слава Україні ! Героям Слава!
Р.S. А до портрета лиманця підходять, приїздять все більше людей. Ось, як наприклад, його племінник Максим, який нині теж боронить рідну землю від окупантів. Пішов стежкою дядька. Вірну обрав стежину. Стежину справжнього воїна і гідного чоловіка. Вірте у ЗСУ!
Ми низько вклоняємося перед родиною, особливо перед його дружиною, Ларисою, за героїчного захисника Вітчизни – Геннадія Валерійовича ПОЗДНЯКОВА. Світла йому пам’ять.
