Допитливому Сашкові все було цікаво. Батька, Івана Ілліча, та діда, Іллю Кузьмича він ставив своїми запитаннями у такі без виходи , що вже досвідчені лісівники трішки побоювалися їх. Як почне запитувати про дерева, комахи, квіти, трави, звірів, то треба було давати фахову відповідь.
Одного разу його дід, Ілля Кузьмич, привів з лісу козенятко. Видно, мати залишила його чи загинула. Кузьмичу, досвідченому лісівнику на всю округу (його й досі пам’ятають у селі Закітне на Лиманщині) , нічого не залишалося, як тендітне дике козенятко взяти додому. Шефство над ним одразу взяв Сашко і цілий рік доглядав за козенятком.
З діда – прадіда Неклеси охороняли, працювали, жили у лісі. Сосни стали для них стінами, галявини – килимами, небо – дахом. Дід з батьком повністю віддали свої життя зеленому царству. Це лісівники з великої букви. Настала черга Олександра. Свій вибір він зробив ще, коли сидів за шкільною партою – тільки ліс. І це без перебільшення і високих фраз. Навчався у школі добре. До речі, десятирічку закінчив круглим відмінником. Його мама, Зінаїда Дмитрівна викладала мову і літературу і , звичайно, позитивно вплинула на формування його світогляду, прищепила любов до книжок, історії рідного краю. Сина навчила багатьом добрим звичкам. Одну із них він взяв за правило – гарячим треба бути лише у бою чи у роботі, а з людьми треба вести себе ввічливо, витримано. Хто знає Олександра Івановича Неклесу, той погодиться з цим. Тож, як кажуть, без страху і сумнівів він успішно склав екзамени до Київської сільськогосподарської академії на факультет «Лісове господарство», яку успішно закінчив і здобув спеціальність інженера лісового господарства. А народився Олександр Іванович 30 січня 1956 року у селі Федорівка Володарського р-ну Донецької області. Це Приазовʼє. Народився в сім’ї лісівників, як ми вже згадували.
Дід – Ілля Кузьмич був лісником напочатку двадцятого століття у селі Закітне на берегах річки Сіверський Донець. Батько – Іван Ілліч після навчання та роботи в багатьох лісгоспах Донецької області, повернувся на рідну Лиманщину, де на початку 60 років (1962-1963 р. р.) заснував Лиманський лісгосп, зокрема Ямпільське лісництво. До цього часу в селі Закітне, що на Лиманщині існує вулиця Неклес. Олександр Іванович після закінчення лісогосподарського факультету Київської сільськогосподарської академії у 1978 р., розпочав трудову діяльність техніком-лісоводом, згодом – майстром лісу Дробишевського лісництва Лиманського лісгоспу. У 1987 р. змінив на посаді лісничого Ямпільського лісництва свого батька, а 26 червня 1989 року трудовий колектив обрав О. І. Неклесу директором Лиманського лісгоспу, який він очолював до 1999 року. У 33 роки він став наймолодшим директором за всю історію існування лісових господарств Донеччини й очолив найкрупніший лісгосп області. А це – чотири лісництва і 30 тисяч гектарів лісу. З цього року аж до пенсії (2021 р.), Олександр Іванович працював генеральним директором Донецького лісогосподарського державного об’єднання «Донецькліс» та заступником директора департаменту екології та природних ресурсів у Донецькій області.
За час своєї керівної діяльності насадив тисячі гектарів смарагдового лісу, побудував сотні виробничих об’єктів і чимало житла для лісівників.
На днях Олександру Івановичу Неклесі виповниться 70 років. Вік зрілого чоловіка, за плечима котрого чимало зроблено добра, подолано безліч випробувань і нелегких. Все це у нього є. Ми бажаємо тільки здоров’я, молодечого запалу, завзяття, везіння. Будьмо!
На знімку: О. І. Неклеса тримає своїми міцними руками сокола та він і сам ще той сокіл.
Олександр ПАСІЧНИК.
Нагадаємо: З ювілеєм! | ПІВСТОРІЧЧЯ У СЛУЖБІ «103»!
