62-річний письменник Василь Крас з міста Лиман Донецької області почав писати в 50 років.
Кілька днів тому у столичній бібліотеці ім. Куліша відбулася зустріч Василя Васильовича Сєріка (Краса) з прихильниками його творів. Зала була заповнена вщерть киянами та гостями столиці.
Нині у країні складна ситуація – триває війна. Але чимало наших земляків – лиманців продовжують перебувати у творчому пошуці, як Василь Крас. Він нині проживає у Київській області.
Василь автор історичних романів, лауреат премії «ДніпроБуковест 2019» за роман «Татарський бранець». У 2020 році автор отримав премію «Коронація слова» за роман «Руїна», а за ці два романи його було нагороджено премією В.К. Малика.
«Побратими» є третьою книгою циклу «Нескорені», до котрого увійшли романи «Татарський бранець» і «Руїна». Журналіст «Зорі» зустрівся із письменником – земляком і поспілкувався з ним.
- Хто ви за фахом?
Маю економічну освіту, закінчив Харківський агарний університет. Аж тут Майдан, війна, бізнес потрапив в кризові обставини. Я працював директором підприємства з виготовлення кондитерських виробів, яке розвалила війна в Донбасі, зокрема у Лимані. Всі ринки збуту залишилися на окупованій території, де зараз ЛНР та ДНР. Залишилися лише невиплачені кредити. Були важкі часи. Повернувся до написання аж у 2017-му. Зрозумів, якщо щось втратив в житті, маєш виконати іншу місію.
- Василь Крас. Чому обрали собі такий псевдонім?
По паспорту я Василь Сєрік. Але останні роки веду публічну сторінку в соціальних мережах під прізвищем Крас. Жартую, що раніше був молодий і красивий, а залишився просто красивий. Також в історії був відомий давньоримський трибун і полководець Марк Ліциній Красс. Але насправді все значно простіше – я народився на Чернігівщині, 20 років прожив у мальовничому селі Красностав. Маю велику повагу до своєї Батьківщини та рідного міста. Таким чином, хотів віддати йому шану. Своїх героїв також наділяю прізвищами, розповсюдженими в Борзні, Красноставі, тих місцинах. Так, Максим Перепечай, герой романів “Татарський бранець” та “Руїна” носить прізвище одного з моїх найкращих друзів.
- Як ви прийшли до письменництва?
З дитинства закоханий у літературу. Моя приватна бібліотека почалася з “Одіссеї капітана Блада” Рафаеля Сабатіні. У п’ятому класі подарували серію “Бібліотека пригод і наукової фантастики”. Захопився, на гроші, які мати давала на обіди, купляв книжки. Зараз маю понад 11 тисяч видань. Серйозно задумався про письменництво у 50 років. На ювілей донька побажала написати книгу. Адже дім вже побудував, дерева посадив, дітей виховав.
- Чому вирішили звернутися саме до історичних романів?
Завжди подобалися пригодницько-історичні романи Александра Дюма, Артура Конан Дойля. З українських – Михайло Старицький, і особливо Володимир Малик. На мій погляд, це найкращий автор українських пригодницько-історичних романів, і його вплив на мою творчість завжди буде відчуватися. Однак не хочу копіювати Малика. Читав українських письменників – від Тараса Шевченка до Ліни Костенко. І подумав, невже наш народ має виховувати нове покоління на скигленні, як з нас знущалися, як було погано. Де наші герої, які змагаються і перемагають? Чому японці створили ніндзя, якими пишаються, про яких створюють книги та фільми? Коли молоді люди слідкують за інтригою, пригодами, автоматично запам’ятовують історичні події, які описуються в романі. В нашій історії є чимало переможців, якими українці можуть пишатися.
Вирішив, що буду писати історико-пригодницькі романи про героїв-переможців. Про добу козаччини, національно-визвольну війну під приводом Богдана Хмельницького, боротьбу за незалежність та побудову держави написали вже стільки відомих авторів та істориків. А що було після його смерті – в українській літературі майже не висвітлено. Твори, що є, написані ще в радянські часи під впливом комуністичної ідеології. Тоді задумав цикл романів, дія якого почнеться в рік смерті Хмельницького.
- Як готувалися до написання роману?
До літератури та філології ніколи стосунку не мав. Щоб написати гарний роман, поставив собі кілька цілей. Опанувати синтаксис, пунктуацію, літературну мову. Українська моя рідна. Живу в Донецькій області. Усі навколо балакають російською. 30 років і я розмовляв лише російською. Далі потрібно розібратися в історії, вивчити підручники, праці. Коли писав хронологію, схопився за голову, як можливо у всьому цьому не загубитися: посольства, угоди, союзники. Стільки облич. Систематизувавши, ширше уявив картину, зрозумів зв’язки між подіями та особистостями. Зрозуміти побудову самого роману, як писати, щоб твори були цікаві. І збільшити словниковий запас української. Мова йде про історичні події. І щоб у читача створилася уява присутності в цій епосі, треба було вживати тогочасну, вже застарілу лексику. Це додає шарму.
За твір “Руїна”, письменник Василь Крас з міста Лиман Донецької області, отримав третю премію у номінації “Романи” літературного конкурсу “Коронація слова”
- Як ви дізналися про конкурс “Коронація слова”?
Якраз тоді, у 2017-му році у Лиман приїхали українські письменники у рамках акції “Українська книга на Схід”. Прийшов на зустріч з ними в центральну бібліотеку. Звернувся до Сергія Пантюка, показав йому написану частину свого першого роману “Татарський бранець”. Він порадив надіслати на “Коронацію слова”. Тоді я дізнався про конкурс, в якому беруть участь тисячі авторів. Не встигав закінчити та надіслати роман. А до наступного конкурсу треба було чекати півтора року. Відправив рукопис у чотири видавництва, і в “Перуні” погодилися надрукувати. Другу книгу встигнув завершити та відправити на конкурс. Був впевнений, що отримаю якусь відзнаку.
- Що б ви порадили авторам – початківцям?
Особисто мені не вистачило часу на літературне редагування. Тому рекомендую редагувати максимально. Бо важливо все – і фабула, і побудова роману, і як він написаний. Вважаю, якщо людина ставить перед собою велику ціль, вона має вірити у свої сили й ту справу, яку вона робить. Якби я не був впевнений, що можу перемогти, я б не подавався на конкурс.
Після спілкування з романістом, нашим земляком, охопило враження піднесення, жаги до творчого життя. Його цілеспрямована літературна діяльність надихає тільки на позитив. Василь своєю творчістю довів всім нам – якщо є мета, то вона обов’язково буде досягнута.
Нагадаємо, успіх – це вірити у себе і діяти. Підприємець Юрій Душенко.
