Лиман, що на Донеччині, деокупували у жовтні 2022 року. З того часу минуло вже півтора року, але деякі мешканці все ще вимушені жити в підвалах. Це відбувається, бо в місті досі не працює програма “єВідновлення”, а більшість будинків тут розбиті снарядами. Одними з тих, хто досі живе під землею — мешканець Лиману Юрій та його дружина. Він показав для Свої умови життя в підвалі та свою зруйновану квартиру.
Все навкруги розбили — моє житло теж
Будинок, до якого привів пан Юрій журналістів Свої, внаслідок щільних обстрілів горів 3 дні поспіль. Будівля 1910 року побудови, де до початку повномасштабної війни жили люди, зараз більше нагадує закинутий будинок із привидами з фільму жахів.
“Квартира в дружини залишилася, а в мене квартири нема. Я “бомж”. У цьому під’їзді побило все. Всі повиїжджали, а раніше тут і магазини були, торговельний центр поруч”, — розповідає Юрій.
Після обстрілу Юрій намагався відновити житло власноруч. Хоча б вставити вікна. Скло брав з інших розбитих вікон, збирав до кучі в одну раму.
“Я вставив вікна, а хтось прийшов і кинув цеглину. Платив хлопцям, які зробили мені вікна. Білий день. Я прийшов, а скло вже розбили. Що за люди. Якщо я тобі не подобаюся, то прийди й плюнь мені в обличчя, а не роби таке”, — обурюється чоловік.
Сам Юрій каже, що ніколи б не повірив, що війна може прийти в його хату, бо “браття-слов’яни” завжди жили мирно.
Юрій з дружиною живе в підвалі ресторану
Колись у цьому підвалі була гардеробна, а сам ресторан користувався популярністю не тільки серед місцевих, а й серед гостей з інших міст і навіть областей.
“Зі Слов’янська, з Краматорська тут бували люди. Хлопці приїжжджали відпочити, побитися. Усіляке бувало”.
Сам Юрій також бував у цьому закладі.
“Я з армії повернувся в 1974 році, а в 75-му відкрили тут ресторан”, — згадує Юрій.
Проте після початку активних бойових дій у Лимані заклад став прихистком для місцевих мешканців. У його підвалі мирні жителі Лимана переховувалися від російських бомбардувань.
Спали тут гуртом. Люди виїжджали — віддавали нам матраци. Брали піддони в магазинах, мостили
Виїжджати нікуди не збираємося
Юрій намагався евакуюватися разом з хворою дружиною, але саме в той момент евакуацію з населеного пункту припинили через щільні обстріли.
“Пішов у волонтерів запитав. Сказали, що о 10-ій буде евакуація. Але так тут усе гуділо й ревіло. Стріляли страшно. Я побіг сумки віднести, й почало лягати прямо тут. Ми зачекали до 10-ої години, а волонтери сказали, що вивозу не буде. Ну, що робити? Залишаємося”.
Коли Лиман звільнили, в місті стало тихо. З’явився зв’язок, світло, відкрився магазин, але води немає й досі. Місцеві жителі набирають її у колодязях або свердловинах.
“Влітку купаємося у вуличному душі. Взимку — в тазику. Сьогодні до пояса миємося, завтра — по пояс”, — жартує Юрій.
Воду носити, зізнається чоловік, дуже важко. Дружина пересувається тільки за допомогою палиць, а самому натягати багато води просто неможливо.
“Я дружині не докоряю за хворобу. Могло таке статися й зі мною. Вона раніше була баба-вогонь, а зараз он як. На операцію на суглобах треба 300 тисяч, а де ж ті гроші візьмеш”.
Матеріал Свої.City
