Карбуючи крок за кроком зенітники територіальної оборони з багатьох напрямів фронту, а саме: з Харківського, Авдіївського, Київського, Запорізького супроводжували свого загиблого побратима з Лиману Донецької області, старшого солдата, 32-річного Сергія Петровича Акімова. Траурна процесія відбулась за місцем проживання батьків Героя у селищі Баришівка Броварського району на Київщині. На лобовому склі ритуального авто фото Сергія і напис «НА ЩИТІ».
31 травня 2026 року із зенітним розрахунком виїхав на виконання бойового завдання поблизу села Томаківка Нікопольського району Дніпропетровської області. Сергій, як водій, був за кермом зенітної установки. Поруч – кілька побратимів. Своєю зеніткою за час служби вони збили чимало ворожих дронів. Цей день був не їхній. Ворожий дрон «Ланцет» з камерою спостереження прямим попаданням влучив прямо у Сергія, який знаходився за кермом зенітної установки…
…Сім’я Акімових жила поруч з редакцією міськрайонної газети «Зоря». Журналісти добре знали господарів Петра Миколайовича та Олену Анатоліївну Акімових і шустрого Сергійка, який навчався у міській гімназії і добре навчався. Батько військовий, офіцер військкомату, але у свій час закінчив танкове училище (нині священнослужитель на Київщині), а мама – працівниця Управління соціального захисту населення. Після успішного закінчення гімназії Сергій пішов навчатися у місцеве професійно-технічне училище № 119 на помічника машиніста електровоза. Здобувши цю професію пішов працювати за фахом до локомотивного депо, де і проробив до війни. Також він здобув вищу освіту у Харківській академії залізничного транспорту.
Але у Сергія ще була одна пристрасть. Він обожнював свою родину: дружину Олену і двох дівчаток-красуньок – Софійку і Марійку (нині їм відповідно 11 рочків і 6). Душі у них не чаяв. Все зробив для них: майстрував гойдалки, гірки, всіляких коників і каруселі. Займався художнім різьбленням по дереву та зварював такі чудові шашличні й інші металеві теж художні конструкції. Робив свій дім по міській вулиці Кринична справжньою казкою, щоб у ньому було затишно і красиво, щоб насолоджуватися життям щодня і по самі вінця.
А ще він був чудовим автомайстром. Що – що , а легковушки він ремонтував із задоволенням і якісно. Про цього молодого майстра знав весь Лиман. І тут ця триклята війна.
Провоював старший солдат Акімов рівно чотири роки і один місяць. Нагороджений командуванням медаллю «За оборону України», котру йому особисто вручив командир військової частини полковник Решетнік. Також Сергій удостоєний «Стального Хреста». Ця нагорода – найвища для рядового складу, тобто солдата…
Траурна церемонія крокувала карбованою ходою по центральній вулиці Баришівки Київський шлях, котра була заповнена її жителями. Хто стояв навколішки, хто рівно, але всі вони тримали у руках Державні Прапори України. Лунала козацька пісня: «Козака утрачено, дорого заплачено».
Герой повернувся додому на щиті. Ворог забрав життя Героя. Смертю хоробрих загинув, відбиваючи агресію рф, наш земляк, лиманець, старший солдат Сергій Петрович Акімов. Всі, хто читає ці рядки, віддайте шану Герою. Подякуйте йому, який все зробив, що зміг, щоб ми спокійно жили. Схиліть голови, прикладіть руку до серця. Воно б’ється завдяки йому.
Трикратний салют. Але Сергій його не чує і не бачить, однак ми житимемо і пам’ятатимемо нашого земляка, як й інших загиблих лиманців та і всіх українців, поки житимемо. Тепер він навічно з нами!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Героям Слава!
На знімках: Нагороди старшого солдата ТрО ЗСУ С.П.Акімова; траурна хода; С.П. АКІМОВ.
Олександр ПАСІЧНИК.
