Війна інколи дуже точно показує, ким є людина насправді. На Лиманщині є історії, які не потребують вигадки — їх достатньо просто розповісти. Одна з таких історій — про двох захисників України, яких об’єднали спорт, дитинство і відповідальність за рідну землю.
У селищі Дробишеве багато років працював єдиний у регіоні спеціалізований зал вільної боротьби. Його створив своїми руками і мріями тренер Віктор Іванович Мацегора. Для місцевих хлопців це був не просто спортивний зал — це була школа характеру, витримки й дисципліни.
Сьогодні його син, Мирослав Вікторович Мацегора, захищає Україну зі зброєю в руках. Він боронить не абстрактні цінності — він захищає свою матір Аллу Іванівну, сестру Оксану, нинішню директорку Новоселівської та Дробишевської загальноосвітніх шкіл, пам’ять про свого батька, свою малу батьківщину і всю Україну.
Ім’я Мирославу батько обрав не випадково — з вірою, що син зможе жити заради миру і людей. Мирослав закінчив Новоселівську ЗОШ, згодом здобув фах вченого агронома у Харківському національному університеті імені В. В. Докучаєва. У мирному житті він працював на землі — вирощував озиму пшеницю з урожайністю понад 60 центнерів з гектара, соняшник, кукурудзу, баштанні культури. Фермерське господарство «Кодак» на Лиманщині знали не з чуток — тут отримували врожаї, якими пишалися всі лиманці.
Сьогодні Мирослав Мацегора — військовослужбовець Збройних Сил України, солдат, командир відділення управління мінометної батареї 49 окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Його підрозділ виконує бойові завдання на передових позиціях поблизу Костянтинівки. За службу він відзначений почесною відзнакою «Захисник Донбасу».
Нещодавно Мирослав разом із побратимами побував у Києві, де отримав допомогу від Лиманської міської військової адміністрації на чолі з Олександром Журавльовим та за сприяння волонтера Дмитра Аносова — фургон для логістичної підтримки, який необхідний підрозділу для виконання бойових завдань.
Разом із ним був і його командир — молодший лейтенант Кирило Ігорович Мілованов, також уродженець сусіднього селища Дробишеве. Для багатьох земляків це ім’я добре знайоме ще з мирних часів — зі спортивних залів, змагань, спільних тренувань.
Кирило Мілованов захищає Україну з перших днів повномасштабної війни у складі батальйону «Карпатська Січ». Він брав участь у визволенні Ізюма, має відзнаку від начальника Ізюмської міської військової адміністрації, а також державну нагороду від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Федоровича Залужного — «Золотий Хрест», одну з найвищих нагород солдатського та сержантського складу.
Він пройшов шлях від солдата до командира мінометної батареї. Під його командуванням — понад сто військовослужбовців. Це не просто цифра, а сто людських доль, за які він несе повну відповідальність щодня — на позиціях, під обстрілами, у складних рішеннях.
Нині вони знаходяться на одномуу із зепекліших відтинків фронту, вони захищають Костянтинівку на Донеччині. Гідно, хоробро, як справжні воїни ЗСУ.
Обох бійців об’єднує не лише війна. Вони — кандидати у майстри спорту України з вільної боротьби, учасники обласних, Всеукраїнських і міжнародних змагань. Їх виховував один тренер — Віктор Іванович Мацегора, людина, яка вчила не здаватися і відповідати за свої вчинки. Його уроки стали особливо зрозумілими саме зараз.
Для тих, хто знав цих хлопців у дитинстві, бачив їх у спортивному залі, на змаганнях чи просто на вулицях рідних селищ, ця історія — не просто новина. Це підтвердження того, що справжній характер формується задовго до війни.
Вони вийшли з одного борцівського килима.
І сьогодні стоять за Україну.
Слава Україні!
Героям слава!
Олександр ПАСІЧНИК
На знімках: наші Герої.
Нагадаємо: Слава Героям! | «ХАДЖИМЕ» – ЦЕЙ БІЙ РОЗПОВЧАВСЯ, А ЗНАЧИТЬ, ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
