МИ ВАМ АПЛОДУЄМО СТОЯЧИ!
Кажуть: Земля, де народився – наймиліша у світі і на ній хочеться залишити свій слід…
З того пам’ятного дня, коли відмінник народної освіти Ганна Миколаївна Болдирєва благословила мене на журналістську діяльність, минуло уже понад сорок п’ять років, але здається ніби це було учора, бо так ясно бачу красиве, усміхнене обличчя великого педагога, до сьогодні зберігаю її лист у столику. Навіть не знайомі мені її вихованці із Зеленоклинської школи доцент Яків Ковальов, льотчик Олександр Шпак ніби мої однокласники… Ганни Миколаївни уже давно немає на білому світі, але вона ніби й зараз супроводжує мене по своєму чудовому ботанічному саду на вулиці Курортній, де кожне деревце нагадує про тих, кому віддала вона частку свого великого серця…
А потім був Він – наш Батько, якому довелося чверть століття виховувати журналістські кадри Лиманщини. І тут, як кажуть, власний приклад – найкращий учитель.
Мабуть, не пригадати і дня коли б він не прийшов до редакції без солідної купи списаних листків, з котрих друкарки уважно робили газетні публікації. Але в полі зору редактора була не лише рідна газета.
Якось до мого кабінету завітала делегація із заводу силікатної цегли.
– Допоможіть! – щойно відчинивши двері кабінету. – Нашого Харасайла хочуть зняти!.. І такий відчай був у їхніх очах – наче уже на віки вічні втратили людину!
Не йду, а біжу до Олександра Івановича…
Він відстояв директора заводу силікатної цегли Олексія Івановича Харасайла у кабінетах міської влади. Вчинок міського депутата , редактора «Зоря» Олександра Івановича Курінного спрацював на авторитет і редактора і місцевого часопису.
Уявіть, а чи легко бути керівником, де у колективі жодного кваліфікованого працівника? Газета виходила чотири рази на тиждень!… Без реклам, без оголошень… і…завжди за графіком!
Звання Заслужений журналіст України, то – достойна нагорода за самовіддану працю вихователю журналістських кадрів на Лиманщині Олександру Івановичу Курінному.
Роки, мов листи, перебираю у пам’яті! Скільки теплих спогадів! Скільки незабутніх зустрічей, котрі на десятиліття прописалися у серці! А коли випадає нагода, зараз поспілкуватися із «зорянами», у серці квітне весна!
Зовсім скоро наше спільне журналістське свято! І раптом піймала себе на думці: « Це ж скільки ювілеїв було б у земляків причетних до «Зорі»! І найбільше тих, народжених у перший післявоєнний 1946 рік – Євген Нефедов, Валерій Землянський, Віктор Пасічник, Віктор Зозуля, Юрій Шепель… Давно немає цих людей серед нас та пам’ять про них живе, бо прийшовши до газети вони до останнього подиху були і є газетярами! І немає різниці – штатними чи позаштатними! Майже усі вони були активістами «Променю», звідки проклали стежину до Національної та Міжрегіоналної спілок письменників України на початку 2000-х років: В. Маслій, В.Бикова, О.Бахмутченко, Г.Грибанов, І.Ларін, А.Вороніна, І.Ратіашвілі, Є. Давидянець, В.Дубина, Ю. Шепель, Т. Безкоровайна, М. Шепілов З. Біляй. Дехто з них відійшов у вічність. А коли почати відлік від того далекого 1930, коли була заснована газета, або 1932 – коли при ній було організовано літературний гурток, не можу не показати ось це фото, яке поталанило зібрати і зробити майже двадцять років тому назад.
І спливає у спогадах далекий 1996 рік, коли я, як голова літературного об’єднання, звернулася за допомогою до керівників декількох підприємств з проханням профінансувати випуск першої колективної збірки поетів та прозаїків Лиманщини. І вони відгукнулися. І «Провесінь» побачив світ!
Творче життя Лиманщини розквітло з новою силою…І навіть у ці тривожні дні пишуться збірочки, співаються пісні… У воєнне лихоліття, коли небо над Лиманщиною блискало вогнями, а земля стогнала від вибухів Ніна Охріменко, Наталія Бондаренко, – нові автори , заявили про свій талант у власних збірках… І не заспокоїтись мені поки на побачу збірку талановитої землячки Любові Нестеренко. Вірші-пісні її часто уже лунають в інтернеті.
Вдалим виявився початок у далекому бідному, непередбачуваному 1996 році. Ніби розворушене було бджолине гніздо, бо нині у скарбниці «Променю» майже 200 книг, вісімдесят з яких довелося мені редагувати. Одна біда, що вони залишилися під палаючим небом рідного краю…
Пальму першості у цій справі тримали не лише громадські кореспонденти – активісти «Променю» Вадим Кислов, Віктор Маслій, Микола Шепілов, Василь Дубина, Іван Ларін…, але і головні редактори нашої улюбленої газети «Зоря» – Микола Пасічник та Олександр Пасічник.
Нагадаємо: “ЗОРЯ” – СИМВОЛ НЕЗЛАМНОСТІ
