На лютий 2025 року під російською окупацією залишалося понад 60% населених пунктів Донецької області, й відтоді армія РФ продовжує просування. Але за сухою статистикою стоять сотні тисяч людських доль. Лише офіційно в Україні зареєстровано понад пів мільйона переселенців із Донеччини. Більшість із них роками живуть без відповіді на одне запитання: коли можна буде повернутись додому — і чи повернуться взагалі.
Телеканал “Настоящее время”, створений за участі “Радіо Свобода” та “Голосу Америки”, зібрав свідчення тих, для кого Донбас — більше не рідний дім, а болюча рана.
Алла — одна з таких. Вона жила в Донецьку до окупації, і певний час після. Зараз називає своє місто “периферією з 80-х”.
“Росіяни вирвали мені серце, зруйнували моє життя”, — каже вона.
На окупованій території залишились могили її близьких, але навіть поїхати на кладовище тепер неможливо.
Вона каже, що іноді їй сниться дім.
“Дача під Мар’їнкою, мамині квіти… а на фоні вибухи і палаючий горизонт… Просто дуже боляче. Це несправедливо. Я хочу додому, але Росія вирвала його з коренем”, — ділиться жінка.
Анастасія (ім’я змінене) залишила рідне місто ще у 2015 році, після першого курсу юридичного інституту. В планах було — ненадовго, на пів року. З собою взяла лише дві валізи.
“Чекали, що все скоро закінчиться”, — згадує вона.
У її родині довго вірили, що Росія — “братній народ”, а у 2014-му більше боялися “бандерівців”, ніж війни. Мама залишалася в Донецьку до 2020 року, але через обмеження виїзду — під приводом пандемії — таки поїхала. Востаннє Анастасія була в місті у 2019-му.
“Єдине, що не забуду, це відчуття, що я вже не в своєму місті, не вдома”, — каже вона.
Хоч їй досі хочеться вірити в повернення Донецька під український контроль, надії майже не лишилось.
“Мені б цього хотілося, але життя людей набагато дорожче. Це більше не те місто, не моє місто, на жаль”, — зізнається Анастасія.
Політика заселення: Росія змінює Донбас зсередини
За словами ексадвізера мера Маріуполя Петра Андрющенка, Росія до 2030 року планує переселити на окуповані території до 5 мільйонів своїх громадян. Це офіційно не оголошена, але вже активно обговорювана на державному рівні політика — спроба не просто утримати регіон, а й змінити його обличчя назавжди.
