Лиманщина – край, що дарує світові не лише безкраї степи та мальовничі краєвиди, а й визначних митців, які залишили помітний слід в українському мистецтві. Їхні імена, хоч іноді загублені в історії, продовжують звучати в симфоніях, полотнах, книгах і навіть у різьблених узорах на дереві.
Олексій Скрипник (с. Кірове)
Олексій Скрипник – видатний український композитор і педагог, чия творчість охоплює симфонічну, камерну та хорову музику. Його твори вирізняються глибоким змістом, витонченістю форми та майстерним поєднанням традицій із сучасними музичними пошуками. Закінчивши Донецький музично-педагогічний інститут, Скрипник пройшов шлях від викладача до ректора Донецької державної музичної академії. Його симфонічні та хорові твори, серед яких поема «Слово о полку Ігоревім» і Скерцо «Сарказми», вирізняються емоційною насиченістю, глибиною образності та майстерним володінням формою. Композитор активно працював із жанрами камерної та хорової музики, створюючи витончені обробки народних пісень і твори для дітей. Після 2014 року продовжив діяльність у Києві, де нині обіймає посаду головного вченого секретаря Національної академії мистецтв України.
Михайло Головащенко (с. Кримки)
Михайло Іванович Головащенко (1923–2005) — видатний український музикознавець, критик і журналіст, який залишив глибокий слід у розвитку української музичної культури. Учасник Другої світової війни, де зазнав поранення. У повоєнний час здобув музичну освіту і став професійним журналістом, зокрема працював у газеті «Культура і життя» понад 40 років. Його перу належать кілька значних монографій і спогадів, включаючи «Олександр Мишуга. Спогади» та «Феномен Олександра Кошиця». Він також брав участь у створенні Музею Соломії Крушельницької у Львові, передавши частину свого архіву для постійної експозиції. Заслужений діяч мистецтв України, Головащенко був удостоєний численних державних нагород, зокрема орденів Богдана Хмельницького та Вітчизняної війни ІІ ступеня. Його діяльність стала важливою ланкою у популяризації української музики як в Україні, так і за її межами.
Віктор Конопля (с. Рубці)
Віктор Пантелійович Конопля — самобутній майстер, який став одним з перших на Донеччині, хто увічнив пам’ять жертв Голодомору. У 1992 році він встановив у своєму селі Рубці пам’ятник невинно убієнним — Хрест із Христовим Розп’яттям, на якому золотом написані імена жертв. Це була перша подібна робота в регіоні та одна з перших в Україні. Після виходу на пенсію Віктор Пантелійович активно займається творчістю. Серед його робіт — різьблені копії козацьких храмів, більшість яких були знищені під час радянських часів. Однією з найвідоміших є точна копія Успенського храму Святогірської лаври. Крім того, він створює картини, багато з яких присвячені козацькому минулому та подіям Другої світової війни. Віктор Конопля — це не лише майстер, а й активний зберігач історії рідного краю, який через свої твори передає пам’ять про важливі етапи української історії.
Кузьма Кохан (с. Рубці)
Кузьма Федорович Кохан — український художник, відомий своїми роботами в галузі станкового живопису, книжкової графіки та плаката. Його творчість охоплює різні жанри: від історичних картин до натюрмортів і портретів. Серед його найвідоміших робіт — картини «Артем на відбудові Донбасу», «Микола Щорс і Василь Боженко», «Зустріч Тараса Шевченка з Михайлом Михайловим та Петром Лавровим». Також він створював натюрморти, наприклад, «Садівник-любитель» (1967), «Квіти осінні» (1983), «Мед» (1989), та численні автопортрети. Кохан працював і в книжковій графіці, ілюструючи книги «Алтайська повість» Любові Воронкової (1954) та «Співаночки Ганночки» Володимира Ладижеця (1958). Його плакати, зокрема «Учіться плавати» (1946) та «Футбол — народний вид спорту» (1947), відзначаються динамічністю та виразністю. Твори Кохана зберігаються у багатьох музеях, зокрема в Національному музеї Тараса Шевченка та Шевченківському національному заповіднику в Каневі.
Євген Єгоров (м. Лиман)
Євген Єгоров — видатний український художник, чия творчість охоплює різноманітні жанри, зокрема графіку, живопис та монументальне мистецтво. У своїх роботах він часто звертався до історичних тем, зокрема через серії портретів та тематичних картин, таких як «Мої друзі-однополчани», де він відобразив своїх товаришів по війні, та «По Франції», що презентує його подорожі. Відомими є також його роботи, що зображають рідний Донбас — «Донбас», «Жовтень», а також живопис «Юність», що відображає ідеали молодості та енергії. Одним з найважливіших досягнень Єгорова стало створення герба Харкова в 1968 році, що встиг стати символом міста. Він також працював над гербом Лимана, використовуючи особливий підхід до геральдики, коли не було доступу до сучасної літератури з цієї теми. Єгоров не тільки був майстром образотворчого мистецтва, але й успішним педагогом — працював викладачем у Харківському художньо-промисловому інституті, а пізніше і ректором цього закладу. Його учні, серед яких Віктор Ковтун, Віктор Чаус та інші, продовжують традиції його навчання. Його роботи зберігаються в численних музеях, таких як Львівський музей українського мистецтва та Сімферопольська картинна галерея, а також у приватних колекціях.
Ці п’ять імен – лише частина великого культурного надбання Лиманщини. Кожен із них по-своєму розповідав про Україну: у звуках, словах, кольорах і формах. Їхні твори – це не просто відбиток часу, а вічний діалог між минулим і майбутнім, між землею, що їх зростила, і культурним простором, який вони створили. Вони доводять, що мистецтво не має меж: воно народжується у маленьких містечках і селах, щоб вийти на світову арену. Їхня творчість – це діалог поколінь, що нагадує: справжнє мистецтво не старіє, воно лише набуває нових відтінків у свідомості тих, хто його сприймає.
Нагадаємо: Твої таланти, Лиманщина !
