Я з містечка Лиман, яке у 2022 році пережило окупацію та деокупацію, яке до цього часу знаходиться в зоні активних бойових дій. Мені 13 років.
Вимушена була виїхати до іншої громади Донецької області та навчатися у своєму закладі освіти дистанційно (на жаль, наш заклад освіти був зруйнований на початку війни). Продовжую спілкуватися з однокласниками онлайн. Активно працюю над самовдосконаленням: люблю читати, перемагаю у конкурсах ужиткового мистецтва, маю проби пера в поезії, де намагаюся викласти найсокровенніші думки та мрії. Прикладом сили волі й стійкості для мене завжди була Леся Українка, яка мала постійний дух непокори, волелюбства, зневагу до труднощів і втоми. Пишаюся своїми земляками, захисниками України. Вірю, що ми гідно пройдемо випробовування і переможемо ворога.
Я ХОЧУ … БУТИ
Я хочу … бути
Не хочу вибухи більше чути,
Гуркіт танків і мінометів,
У підвалі спати, у сні забувшись,
Згадавши дитинства кращі моменти.
Я не пробачу кляту орду
За покалічене місто, за сльози й біду.
Ворожі злочини запам’ятаю,
Життєві труднощі теж подолаю.
Науку Лесину приміряю:
“Я в серці маю те, що не вмирає”.
Врятує світ духовність і краса,
Нескореність народу – перемога зла.
У мріях – друзі з учителями
Стоять на ганку нової школи.
Війни не буде більше ніколи,
А буде небо мирне над нами.
З веселим сміхом по сходах вище,
Пташкам – зернятка у годівничку.
Я хочу жити так, як раніше,
Читати не в ноутбуці книжку.
Ні сліз, ні горя не буду чути…
Я хочу жити… Я хочу… бути.
Бути щасливою у вільній країні.
Добра й Перемоги тобі, Україно!
Карина ПРОКОПЕНКО, м. ЛИМАН.
Від редакції. ПИШАЄМОСЯ!
