ЗАЛІЗНИЙ. Так говорять про Олександра Згащака його побратими, друзі, однокласники, залізничники, батьки, дружина і улюблені дітки.
Народився 38 років тому Олександр Петрович Згащак на Хмельниччині, а саме: 11 червня 1986 року. Але волею долі його батьки переїхали до Лиману, що на Донеччині і, як кажуть, «огніздилися» у колійній машинній станції №10.
На той час батько, Петро Іванович, і мама, Валентина Іванівна, працювали у КМС №10 монтерами колії, а Саша пішов у перший клас до ЗОШ №4. Жили у «знаменитих» на весь Лиман вагончиках, котрі стояли на рейках на території підприємства, з перспективою отримати квартиру. І отримали на південній стороні міста. А поруч чудовий стадіон «Локомотив» з плавальним басейном, де діяли десятки спортивних секцій; ОСОУ, де займалися радіопеленгацією. Тобто Саша Згащак не мав права не займатися спортом. І він почав.
Спочатку набрав фізичної форми у радіопеленгаційній школі сім’ї Лавриненків, а потім прийшов до сенсея Сергія Олександровича Чорного на стадіон. І пішло, і поїхало. Копіткі тренування змінювалися на вдалі виступи і на татамі і лісових стежках. Олександр поступово здобував у карате відповідні пояси (білий – синій – жовтий – помаранчевий), як і чемпіона міста, області призера України та міжнародних змагань з радіопеленгації. Тобто він становиться сильною фізичною людиною, не забуваючи про свої інтелектуальні здібності. У школі у нього було два вчителя і предмети на першому плані. Це історія – Володимир Перевишко і фізкультура – Леонід Павлович Нефьодов. Історія і спорт завжди поруч ідуть.
Але є і залізниця. І після закінчення ЗОШ №4 Олександр пішов вчиться до залізничного ПТУ нашого міста, а потім ще закінчує технічний ліцей у Слов’янську. До речі, він на всі руки майстер: електрогазозварник, автослюсар. Тобто руки «золоті».
Йому навіть довелося спробувати батьківську професію, нелегку, до речі, монтера колії у КМС №10. До речі, чотири роки. І тут, у КМСі, активно брав участь у залізничних Спартакіадах. Завжди у трійці кращих бігунів із середньої дистанції (400 метрів) і полюбляв силову вправу – ривок гирі (32 кг.) у ваговій категорії 80 кілограмів.
Працював і на станції Лиман сигналістом. А ще працюючи у КМС №10, він успішно склав екзамени у Харківську академію залізничного транспорту, де навчався за спеціальністю залізничні спорудження та колійне господарство. І здобув вищу освіту.
Молодого, перспективного спеціаліста помітили і у регіональній філії «Донецька залізниця» і запросили там працювати.
Тут він і трудився до 24 лютого 2022 року…
28 лютого 2022 року Олександр вже зранку у Слов’янському військкоматі. Призначення – територіальна оборона. Тероборона – це значить, обороняти всю країну. Олександр Згащак – доброволець, як і тисячі лиманців.
Слава Героям! Пишаємося вами хлопці!
Йому і його побратимам випала честь звільняти Лиманщину від орків.
Бій розгорнувся на Голубих озерах між туристичними базами «Рибальський стан» і «Казка озера». Рашистські два танки «поливали» вогнем наших бійців з «Казки озера», як тільки могли, але тільки … мимо. Снаряди потрапляли не на бойові позиції тероборони, а у дзеркало озер що навкруги.
Тобто і сміх, і гріх, глушили рибу. Чим і скористались наші бійці – рибою. Ох, і жарьошка була засмаженою, і юшка видалась смачненькою. Наші хлопці вміють смачно готувати. А потім, казка навіть озера закінчилась. І ворог просто втік з нашої території. Бо «жарьошка» для ворога вже спекотна. Лиманщина була звільнена від рашистів.
Перше поранення молодший сержант Олександр Згащак отримав на Луганщині. Осколком, у коліно. Лікування, реабілітація і знову до побратимів у військовий підрозділ нищіти ворога. І нищів, як міг, цих нелюдів у роті вогневого прикриття. Бив їх поблизу Авдіївки.
Тут його і настигли трикляті поранення 21 червня поточного року (вдруге). Одразу два серйозних поранення у праві руку і ногу… Але він не здався і намагався лівою рукою підтримувати бойовий баланс на «0». Це про щось говорить. Тобто сміливість – безмежна.
Побратими вивезли його з поля бою у польовий військовий шпиталь, де була надана необхідна медична допомога.
Нині молодший сержант Олександр Згащак знаходиться на лікуванні у військовому шпиталі. Поки що на лікуванні, але він обов’язково доведе всім, зокрема, собі, що його лепта у ПЕРЕМОГУ ВЕЛИЧЕЗНА.
У Олександра Петровича чудова родина: дружина Анна, донечка Софійка і синуля Ілля, які завжди поруч з батьком, як і його дорогесенькі батьки та сестричка Наталія. Вони вірять і знають, як і вся наша Незламна країна, що їх син, чоловік, батько, брат, побратим не схибить, а переможе підступного ворога.
Слава Україні!
На знімках: бригада з КМС №10; Олександр (ліворуч) з побратимами; Саша і сестра Наташа; на бойовому чергуванні.Олександр ПАСІЧНИК.
Нагадаємо: Слава Україні! | МОТИВОВАНИЙ РОЗВІДНИК
