У давні часи козак – отаман Шандригудь заснував це село, котре сьогодні зветься Шандриголове. Ось у цьому покритому сивиною давнини селі 60 років тому народився Іван Іванович Медяник, син хлібороба і сам хлібороб.
Навчався у Шандриголівській ЗОШ, де його кращим другом був Олександр Поклонський. Хлопці залюбки відвідували шкільну та сільську бібліотеки. Із захоплення зачитувалися творами Шевченка, Стельмаха, Тютюнників, Коцюбинського, Лесі Українки тощо. Та у волю гарсали пагорбами та ярками любого села.
Швидко сплинули шкільні роки. Кожен обрав свій життєвий шлях. Іван обрав – хліборобський. Працював трактористом у колгоспі «Батьківщина». Здійснював всі польові роботи: орав, культивував, боронував, засіював землю – годувальницю добірним зерном. А земля у Шандриголовому родюча, врожайна та й колгосп був міцним мільйонером. Прийшов час військової служби. Івану Медянику випала складна і нелегка служба у прикордонних військах у Туркменії.
Нелегко будо, але зараховано.
Після армії працював у рибгоспі « Нетриус», водієм на тваринницькому комплексі шахти ім. Засядько. Останніми роками трудився у «віконному» бізнесі, де його колегою був наш Герой Геннадій Поздняков. Постійно контактував з ним.
І коли сталася біда в Україні, 24.02.22р. вранці Іван з Геннадієм вже були у Слов’янському військкоматі. Через два дні отримали зброю і стали добровольцями 106 – го батальйону 109 – бригади Краматорської територіальної оборони.
Захищали Слов’янськ, а саме: керамкомбінат. Тримали оборону на Пришибі, де проходив фронт по річці Сіверський Донець. Гучно було там. Медяник з побратимами Сергієм Катаргіним, Сергієм Пєсковим, Василем Шепіловим билися зі скаженим ворогом, котрого в десятки разів було більше, не на «передку», а вже на «0» позиції, не пропустили. Так і воював Іван Іванович 6 місяців із 8-ми, котрі він прослужив. Він зі своїми побратимами звільняв Лиманщину від рашистських загарбників.
Просто іронією долі стало те , що наші бійці окопувались у колишніх німецьких окопах Другої світової. Слід зазначити, що фріци продумували будування фортекаційних споруд.
Іван то з «мухою», то з кулеметом в окопі, а частіше за «баранкою» бойового авто разом медикинями Оксаною та Любою перевозив 300-х та бувало і 200-х. А також завозив бійцям боєприпаси, харчі, одяг, евакуйовував людей. Словом, роботи вистачало по горло.
Були і приємні моменти на фронті. Наприклад, як зустріч з відомим українським телеведучим Серьгою.
10 жовтня минулого року Івану Івановичу Медянику виповнилося 60 років. Тож його звільнили з лав ЗСУ згідно пенсійного віку.
Але побратими не забули його і приїздили привітати пенсіонера – фронтовика.
Іван Іванович Медяник удостоєний медалями «За оборону Слов’янська», «Ветеран війни».
Члени його родини, а саме: племінники Євген Калдаєв та Кирило Медяник нині захищають Батьківщину від ворога. Євген – на Бахмутському напрямку, а Кирило в іншій потрібній точці.
Так що нащадки козака Шандригуля гідно боронять Вітчизну.
У Лимані хату Івана по міській вулиці Шкільна розбомбило, а «добрі» люди размародерили. Свої ж. Що за люди! Воно ж все рівно ікнеться.
Нині Іван Іванович придбав невеличку хатку у Слов’янську і ретельно готує її до зими.
8 місяців Іван провів на війні, шість місяців на «0» позиції. Йому пощастило – без поранень. Значить наш шандриголовець діяв вірно і впевнено. А , можливо, козак Шандригуль оберігав свого нащадка чарівною шаблею та щитом. Можливо.
А ми ж бажаємо Івану Івановичу Медянику міцного здоров’я, теплої хати, щоб його племінники повернулися з триклятої війни не пошкодженими. І головне бажаємо – ПЕРЕМОГИ!
