КРИК ДО БОГА
Мій син упав, накривши собою трави,
І землю кров’ю окропив.
Упав зі словами : «Вибач, мамо,
Що вижити в бою я не зумів».
Його слова відчула я в собі,
Дивилась в небо і кричала я до Бога.
– Синочок рідний, Артурчик на війні,
Будь ласка, збережи його мені.
Тим часом журавлі летіли в небі клином,
У вирій відлітати вже пора.
І чули всі вони мої слова до Бога, будь ласка збережи моє дитя.
Летить по небу журавлиний клин,
Несе на крилах біль, пташину втому.
А по між них і мій син, який вже не повернеться додому.
І клин у небі написав крильми,
О, Господи, скажи коли прийде кінець війні?
Коли не будуть гинути сини?
Бо на землі і так одні могили і хрести.
Земля палає і горить,
І небеса від болю вже не сині.
О, Господи, невже ж не бачиш ти, як ріки сліз
Течуть по Україні.
Віталіна, мама Героя.
Артуру Олександровичу Шарудило назавжди залишиться тільки 26… Сьогодні сповідь саме про цього нашого земляка, жителя села Рубці. З життям Героя журналіста «Зорі» познайомила його матуся, Віталіна Іванівна.
ДО…
Наш Герой народився 20 червня 1996 року у шахтарській сім’ї у місті Мирноград на Донеччині. Здавалося, що з вибором життєвого шляху немає проблем – гірник.
Але не тут то було. Артур був допитливою, ерудованою дитиною. Вже у шість рочків одного разу на своєму Дні народжені на запитання бабусі : «Артурчику, ким хочеш бути?» з упевненістю відповів: «Тільки поліцейським і військовим». І одразу попрохав батьків, якщо можливо, подарувати йому комуфляжний костюм з кепі. Віталіна Іванівна не знайшла такого, але допоміг знову Артур, запропонував матусі його пошити. Пошили костюм і навіть кепі. Він і не знімав його, але щодня чистив і навіть маму попрохав навчити прасувати і, уявіть собі, сам прасував. Виходив з дому , як з голочки.
Після Мирнограду сім’я Артура жила у селі Полтавка Костянтинівського району, а коли нашому бійцю виповнилося 10 років, то переїхали до Лиманщини, у село Рубці. Тут він і закінчив Рубцівську ЗОШ з високим коефіцієнтом знань. І вирішив складати екзамени до Донецького інституту внутрішніх справ.
Але вже вирував 2014 рік, тож плани змінилися. Артур йде у Дніпропетрівський державний університет внутрішніх справ на факультет криміналістики. І як, маючи високий коефіцієнт випускних знань із школи проходить до поліцейської виші без екзаменів. Але… Треба складати фізичну підготовку. Хоча Артур і спортивна людина, у Дніпрі зовсім інший комплекс фізичних вправ. Особливо підняття на прес. А норма 28 підйомів! Нічого страшного. Він знову підійшов до підготовки здачі фізичних вправ по-творчому. Задіяв свій мозок на створення спеціальних унікальних, тільки йому відомих приладів для досягнення своєї цілі. І досяг. Замість 28 повторів на прес він здійснив 33. Навіть на співбесіді перед новими курсантами ректор університету відзначив нашого земляка за вдумливий підхід до поставленого завдання і глибоких знань з історії України та рідної серцю Лиманщини.
Однокурсники високої думки були про нього. Всі відзначали його ерудованість, акуратність і вміння створити свято. Особливо Новий рік. Я вислухав чотирьох колишніх курсантів і всі, як один пам’ятають, запах і смак апельсинів з мандаринами на новорічне свято. Вмів він зробити людям приємне. І сам завжди мав вигляд справжнього офіцера. Його ставлення до форми завжди всіх приводило до захвату.
За розподіленням після успішного завершення навчання Артур прийшов служити до Лиманського відділення поліції оперативником – криміналістом. Професія не з легких, але молодий офіцер завжди заспокоював маму, що все гаразд.
А у 2019 році він уклав контракт на проходження служби у Збройних Силах України, а саме у 92-й механізованій бригаді імені кошового Івана Сірка. Згодом командування бригади запропонувало Артуру Шарудило підвищити свій фаховий військовий рівень у Львівській академії сухопутних військ строком на один рік. Ось збулася відповідь шестирічного Артурчика бабусі, що він стане поліцейським і військовим. Збулася! Він став ними. Він став на захист правопорядку і Незалежності України.
ПІД ЧАС…
У січні 2022 року Артур приїздить у коротку відпустку. Як зараз пам’ятає Віталіна Іванівна 16 січня, коли син відбував у військову частину. Артур ніжно обійняв маму і лагідно сказав: «Бережи себе». Материнське серце відчуло щось не так, але ці синові слова і обійми до цих пір бентежать матір. Вона відчуває його ніжність, його подих, його вірність.
Вранці 24 лютого 2022 року Артур зателефонував матері: «Негайно виїздіть у більш небезпечніші місця». Все стало ясно – війна…
В останній день лютого 2022 року молодший сержант Артур Шарудило зайняв посаду командира відділення гранатометного взводу 3-го механізованого батальйону, у складі котрого здійснював оборону Харкова. На Харківщині він з побратимами визволяв населені пункти Ртищівка, Стара Гнилиця, Коробочкіно, Суха Кам’янка, Дачі брав участь у наступальних діях штурмової групи (19 червня 2022 р.) поблизу н.п. Гракове Куп’янського району. Був відзначений командуванням. Отримавши контузію продовжував вести контрольований вогонь по ворогу. Тим самим дав змогу евакуювати важко поранених та загиблих побратимів. На той час командувач сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник О. Сирський нагородив нашого бійця нагрудним знаком «За службу». У вересні цього ж року він був переведений навідником 2 механізованого відділення механізованого батальйону…
ОСТАННІЙ БІЙ… 5 ЖОВТНЯ 2022
І настав фатальний день – 5 жовтня 2022 р. близько о пів на шосту ранку, молодший сержант Артур Шарудило перебував на передових позиціях у районі села Степова Новоселівка Харківської області. Він ніс бойове чергування на спостережній позиції. Противник розпочав штурм наших позицій групою у 25 військових. Артур доповів всій групі захисників, які стояли на оборонних позиціях, про наближення ворожої групи до окопів. Окупанти у кількості 15 орків почали штурм наших окопів. Зав’язався бій.
У результаті стрілецького бою Артур знищив 5 ворогів. Піхотинці рф почали розбігатися. Молодший сержант Шарудило з побратимами почав зачистку окопів, знищуючи вщент залишки ворога, що дозволило утримати позиції ЗСУ та не допустити прориву лінії оборони. Але частина ворога заховалася і Артур за наказом командування повернувся на спостережну позицію і пильно слідкував за підступами до наших позицій.
Того ж дня, приблизно о 12 годині 30 хвилин противник підійшов групою 30 чоловік. О 13-й годині 30 хвилин ворог почав масований артилерійський обстріл позицій ЗСУ. У результаті наші чотири бійця отримали осколкові поранення. Серед них і Артур.
Молодший сержант Артур Шарудило був поранений у ногу і руку осколками. А ворог йшов. Тоді поранений наш земляк бере у руки кулемет і відкриває вогонь по ворогу. Він стер із землі ще 10 орків. З кровотечою Артур продовжував вести бій з болотяним противником і вже в окопі він ще знищив 5-ох московитів та 4-ох поранив.
Одначе, через осколкове поранення у ногу Артур втратив багато крові. Через активність бойових дій не міг накласти собі турнікет, бо не було часу. І він втратив свідомість. Із-за великої втрати крові молодший сержант Артур Олександрович Шарудило… помер. 6 жовтня офіцерським складом військового підрозділу було знайдено тіло Артура та його побратимів.
Він не помер, бо Герої не вмирають.
Молодшого сержанта Артура Олександровича Шарудило відзначено державною нагородою України, зокрема орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ ступеня (посмертно), яким його нагороджено Указом Президента України від 23. 11. 2022 за № 798/2022.
«Єдина мрія мого сина – жити у квітучій, вільній, незалежній Україні, за котру він віддав своє життя. Синку мій, я буду твоїми крилами, щоб долетіти до твоєї мрії», – сказала мати Героя, підсумовуючи нашу сповідь про Артура.
«Попрошу я легких хмаринок,
Небесного царства й Божого
Тепла і щоб душа мого Синочка
В раю спочивала, бо в пеклі вже
Вона БУЛА!»
Молодший сержант Артур Шарудило похований у селі Полтавка Краматорського району, Іллівської територіальної громади Донецької області.
ВІТАЛІНА ІВАНІВНА, мама Героя, і ОЛЕКСАНДР ПАСІЧНИК
розповіли вам, шановні читачі, ось таку історію про Артура Шарудило, котрим пишатимуться наші нащадки вічно. Це факт.
Нагадаємо: Герої не вмирають! ЧЕТВЕРТА ТАРІЛКА
