До його «шкіряного» весілля залишалось два тижня… А потім, залишилася – тільки вічність.
«Олексій це та людина, яка ніколи не відмовить у допомозі. Чудовий батько та й чоловік. Він найдобріша людина. яку я тільки знаю. Познайомилася я з ним у лиманській Першій Пекарні ( це , де раніше був магазин , як його називали у народі «Біленький», тобто біля дерев’яного мосту). Він якось з товаришем приїхав пообідати і…наші погляди зустрілися. І ми у двох дивимося один на одного і начебто оніміли. Я нічого не чую і не бачу, крім очей цього здорованя і він також. Його вже друг кличе, а він запитує: «Дівчино, а Ви одружені?». І потім тільки поцікавився, як мене звати.
Можна точно сказати – ми закохалися один в одного з першого, довгого, неповторного погляду, якого ні я, і не він до цього не відчували. Це кохання. Вирішили створити сім’ю і нас народився Богданчик – точна копія Олексія. Яблучко від яблуньки далеко не падає.
У 2022 році наприкінці квітня ми виїхали до Кам’янця – Подільского, коли нашому синочку Богданчику, було лише два тижні. Льоша дуже любив свого синочка. Обціловував кожен його пальчик, ніжки, животик, щічки. Як було приємно дивитися за батьківською любов’ю. Я особисто насолоджувалася Олексієвими радощами, котрі надихали його на життя і любов до Богданчика.
А вже, коли синочку виповнився місяць від дня народження, Олексій пішов добровольцем до Збройних Сил України. Як він казав – захищати від поганців свою сім’ю і Батьківщину. Він, як на мій погляд, був патріотичною людиною.
Він був справжнім стрижнем селища та родини. Так воно і було у дійсності.
Коли треба пройшов військове навчання. На службі Олексій став молодшим сержантом. Був на посаді командира інженерно – саперного відділення.
Коли у нього були вихідні, ми завжди проводили час разом, з сім’єю. Олексій любив природу. Тож ми завжди знаходили нові міста та місця, куди б поїхати, помилуватися скарбами України, як природніми, так і музейними. Ходили живописними місцями. Інколи і шашличком Льоша нас балував… Як він любив родину! І донечку і синочка і мене і тата і матусю, своїх братів та сестер.
28 серпня у нас мало бути шкіряне весілля, але, на жаль, не судилося.
14 серпня Олексій не вийшов на зв’язок , а вже увечорі я дізналась про страшну звістку – «ЗАГИНУВ!» – це дослівно сказала Каріна, дружина нашого Героя.
Офіційно.
ОЛЕКСІЙ ПАВЛОВИЧ НАКОНЕЧНИЙ загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Писарівка, Сумської області. Це факт.
Особисто я, знав Олексія Павловича. Він дуже кремезна у втім разі культурна людина. Завжди поважав старших і дуже любив малечу. У нього є і донечка і синочок. Красави. Вони кохали батька, як і він їх боготворив. Льоша – домашня людина. Він міг випасти і худобу, подбати про неї. Був справжнім баєм, тобто скотарем. Худоба його слухалася, як… батька. Що сказав , туди і шли. Тобто дійсно був господарем і його всі на подвір’ї слухалися: від бичка до козенятка, від качки до курки. Та й по городу попоратися встигав і навіть займатися східними єдиноборствами.
Олексій виріс у багатодітній сім’ї у лиманському селищі Новоселівка. Хто знає цей благодатний куточок лиманської землі, той зрозуміє, про яку чарівну природну благодать я кажу. Я кажу, про прості речі, про багаті на пахуче добром різнотрав’я новоселівських ярків , пахучі квітом помідорів та огірків селянські подвір’я, кольори і цвіт калини та бузку взагалі неперевершені у цьому чарівному селищі, тобто Новоселівці. Додам ще, про селище, котре навкруги пахло лускою риб’ячою і гарсаннями на конях. Цей край – доброти, щастя і природи…
Наш Герой виріс на новоселівських традиціях.
І не тільки на них. Він займався і дуже серйозно східними єдиноборствами. У кого? Не сказав. Але він був кремезний, і у той час лагідний, люблячий, чоловік, син, Батько. Він у своїх діток був закоханий, тому і пішов захищати Вітчизну від цієї рф нечисті. Олексій шанував свого батька, Павла Володимировича, матінку, Ганну Олексіївну, донечку Діану, синочка Богданчика, дружину Каріну.
Напочатку війни, коли його синулі виповнився місяць від дня народження, Олексій пішов добровольцем до Збройних Сил України. 19 липня рано-вранці дружина відвезла його до військкомату. Каріна плакала, а Олексій сказав: «Ти чого плачеш, цього разу точно все буде добре і я скоро повернусь».
28 серпня у Олексія і Каріни мало бути шкіряне весілля. А шкіряне весілля означає, що всі труднощі «паперового», вже позаду і відносини між чоловіком та дружиною стали значно міцніші. Це б була третя річниця. На жаль, не судилося.
14 серпня Олексій не вийшов на зв’язок…
Таких людей, як Олексій Павлович Наконечний, мало буває. Особисто я, далеко уходити не буду, але знаю , колектив , де він останнім часом працював – лісгоп, знав і знає його Героєм! Всі , всі, всі працівники цього лісового господарства Олексія знають і знатимуть тільки з Великої букви, бо він йшов до своєї мети – опанувати нелегкий лісовий труд. Олексій у свій час успішно закінчив Великоанадольський лісотехнічний коледж, по закінченню котрого отримав диплом спеціаліста лісового господарства.
У лісі він був не новачок. Завжди мріяв бути лісівником, бо все його селище оточували лісові хащі, я навіть сказав би «джунглі». Тобто примхи природи це серйозні враження на душу, погляди, навіть на Всесвіт. Паралельно з роботою Наконечний здобув вищу освіту, навіть ступінь магістра за спеціальністю Екологія.
У травні 2022 року пройшов військове навчання та став сапером, потім бойова служба. Впродовж служби Олексій був призначений молодшим сержантом. Він відзначився на посаді командира інженерно-саперного відділення.
14 СЕРПНЯ 2024 РОКУ НАШ СТРИЖЕНЬ – СЕНСАЙ … ЗАГИНУВ, ЗАХИЩАЮЧИ ВСІХ НАС ВІД СВОЛОТИ рф.
Похований у м. Кам’янець – Подільський Хмельницької області, де проживає на цей час його родина.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА !
Олександр ПАСІЧНИК.
Нагадаємо: Герої не вмирають!
