Щодня о 9 ранку в Україні згадують хвилиною мовчання усіх, хто загинув через російсько – українську війну. Серед них є й Микола Сильченко з сонячної лиманської Ярової. Він був викладачем в Харківському автодорожному університеті та займався науковою роботою, служив в АТО, захоплювався парашутним спортом та рибальством, виховував двох дітей. У 2022-му ж знову пішов захищати Україну та повернувся “на щиті”.
У другу річницю визволення Ярової від ворога (ця подія відбулася 17 вересня 2022 року) ми згадуємо місцевого жителя Миколу Сильченка, який віддав своє молоде життя , захищаючи рідний край, тобто за своїх земляків. І вони це шанують і вшановують героя. Сьогодні про нього невеличка сповідь.
Микола Сильченко народився 27 травня 1986 року у смт Ярова (тоді це був Лиманський район Донецької області, зараз Лиманська територіальна громада Краматорського району Донецької області). Вищу освіту поїхав отримувати у Харків. Вступив до Харківського національного автодорожного університету. Ще до отримання диплома брав участь в експертній роботі у Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса. Продовжив і після випуску, а залишився викладати в ХНАДУ для студентів та на курсах для майбутніх водіїв при виші.
Микола мав досвід служби в АТО
У серпні 2014-го Миколу призвали до ЗСУ. У 22-му окремому мотопіхотному батальйоні чоловік прослужив рік та два місяці.
Після демобілізації — повернувся до роботи й познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Він вчив її водити.
“Нас обох запросила на день народження спільна знайома з гуртожитку. Ми були на святі, розмовляли, на той час я вже почала вивчати правила дорожнього руху, в іншій групі, але мені нічого не було зрозуміло. І сусід Миколи на дні народжені каже: Валя, спитай у Миколи, що тобі не зрозуміло. І Микола пояснив та запропонував перейти в його групу. Так я і зробила. Після курсів ми разом їхали — я додому, а він на наступну роботу, на приватні курси ПДР. Після них ми з ним сиділи та пили чай, розмовляли. З Миколою можна було поговорити про все, не доводилось та й не було ні однієї хвилини, щоб ми мовчали”, — розповідає дружина загиблого Валентина.
Микола Сильченко захоплювався парашутним спортом, рибальством, мисливством
“Микола Миколайович був чесною, працьовитою і дуже порядною людиною. Він завжди допомагав усім, хто потребував його підтримки”, — згадує чоловіка колега Валерій Клименко.
Микола Сильченко захоплювався не лише авто, а й парашутним спортом. Брав участь в змаганнях в Коротичі. Також любив рибалити та полював.
“Він любив природу, спостерігати за тваринами, робити для них годівнички, чесалки, полегшувати їм життя. Він захоплювався медициною, особливо першою допомогою, він постійно підвищував свій рівень знань. Відвідував курси підготовки військових “Дике поле” (там були стрільби, маскування, медицина і багато чого іншого). А ще колекціонував монети, старовинні речі, зараз продовжую це я. Та займався розкопками, особливо Другої світової війни. Це йому приносило задоволення. В нього було багато захоплень, всі й не перерахуєш”, — згадує Валентина.
Перед війною родина лише відсвяткувала 2-річчя доньки
Наукова робота у Миколи також тривала, він навчався в аспірантурі ХНАДУ та захистив кандидатську дисертацію. На роботі й в захопленнях дружина його підтримувала. У 2018 у них з’явився син — Іван, а у 2020 — донька — Ольга. 23 лютого 2022 у дівчинки якраз був день народження. Це був останній день, котрий родина провела з Миколою.
“27 січня Микола отримав повістку. Пішов у військомат і його відправили на військові навчання з 03.03.2022. Військовий квиток забрали та віддали відривний лист, куди і коли йому треба було з’явитись 03.03.2022 з речами. Ось так вийшло, що на момент початку війни в нього на руках не було військового квитка. 23 лютого зранку Микола побачив на військовим форумах, що оголошено мобілізацію для резервістів. Почалась війна і він сказав: я вас вивезу з Харкова та повернусь”, — описує початок 2022 року для їхньої сім’ї дружина загиблого.
Через те, що військового квитка у Миколи не було, то його не могли офіційно оформити в частину, навіть видати автомат, каже Валентина. Тож чоловік займався мінуванням. Викладач став молодшим сержантом, стрілком-гранатометником 2-го протитанкового відділення взводу вогневої підтримки батальйону спеціального призначення «Донбас». Обороняв Ізюм та інші населені пункти в Харківській області.
“Він неоодноразово виводив побратимів з-під обстрілу, бо вони стояли на позиціях біля рідного селища Миколи, і він все добре там знав (місцевість, людей)”, — розповідає вдова.
Його батько Микола Іванович та мати Любов Анатоліївна розповіли, що за півгодини до загибелі, Микола заїжджав до них. Йому зателефонували та відправили на бойове завдання, з якого він вже не повернувся. Батьки згадують: «Коли Колі виповнилося 8 рочків, то він попросив на день народження подарувати вулик із бджолами. А як навчився читати, то книги «ковтав». Все дитинство провів у батьківській майстерні і засвоїв токарну справу на всі 100.
Микола весь час був зайнятий, не було такого, щоб бив байдики. Тепер ми розуміємо, чому він так поспішав – через обмаль земного життя. Наш син торував собі стежину у велике життя . Це була розумна, талановита і совісна людина. Він на згадку про себе залишив велику любов до своїх діточок, дружини, сестри та сім’ї, батьків, книг, науки , природи та свободи».
Під час АТО його побратими дали йому позивний «Міклухо Маклай» (до речі, його теж звали Миколою і він був з роду Міклух козаків із Чернігівщини, мандрівник, який вчив папуасів українській мові), а вже під час повномасштабної війни позивний у нього був – «Кулібін» (Іван Петрович: механік – винахідник). А бійці влучні дають позивні, котрі відповідають внутрішньому світу і характеру побратима.
Загинув Микола біля села Студенок (с. Букіно) на Харківщині. 7 квітня 2022 року їх підрозділ потрапив під мінометний обстріл. Разом з Сильченко загинули ще троє побратимів. Один отримав важкі поранення. Микола до свого дня народження не дожив трохи менше 2 місяців.
Йому назавжди залишиться 35 років. Молодшого сержанта Миколу Сильченка посмертно нагородили орденом «За Мужність» III ступеня.
Поховали Миколу у рідному селищі. З того часу минуло 2, 5 року.
У захисника залишились батьки, сестра, дружина, і двоє дітей. Сьогоді Олечці йде п’ятий рік , а Вані – шостий.
Родина Сильченків просить підтримати петицію про присвоєння чоловікові звання Героя України
Горюють за рідною людиною дружина, донька, син та батьки. Вони створили петицію про присвоєння загиблому звання Героя України.
“Діти знають, що тато на небі, він янгол. Він все бачить, допомагає нам, радіє кожному нашому успіху. І завжди, коли погано, то можна просто підняти голову вверх та побалакати з татом. Кожен день ми дивимось фото, відео з татом, як вони грались. Кожного дня я чую слова, що ми скучили за татом і бачу дитячі сльози. І питання, хто вбив тата. Кожен день син питає, що ще вмів робити тато. І коли в нього щось виходить зробити, він каже, що цьому його навчив “папа Коля”, — ділиться Валентина.
До Миколи Івановича та Любові Анатоліївни Сильченків частенько приходять школярі із місцевої школи з вчителем Оленою Миколаївною Богуславською, яка у свій час вчила Героя. Батьки героя розповідають про сина , показують його бойові і мирні нагороди і пригощають смачними грушами та чайком на всіляких корисних травах.
Не забувають і у виші свого науковця, кандидата наук і у ХНАДУ. Колеги і студенти на честь старшого викладача присвоїли аудиторії 114, де він викладав, названа на його честь. Про що свідчить меморіальна дошка. Миколу по доброму згадують у автошколах і Харківському аероклубі. Адже він професійно навчав майбутніх водіїв та був сміливим парашутистом, на його власному рахунку – десятки прижків.
До речі, у ХНАДУ створили документальний фільм про історію життя їхнього у минулому студента, потім старшого викладача кафедри автомобілів, кандидата технічних наук, молодшого сержанта ЗСУ Миколу Миколайовича Сильченка.
Малюнок дітей Миколи Сильченка і родини фото
Родина запалює свічки в пам’ять про Миколу щодня, а на всі свята ставлять йому четверту тарілку за столом.
Вшануймо земляка хвилиною мовчання. Світла пам’ять. Герої не вмирають!
Слава Україні! Героям Слава!
