СЕРЦЕ БІЙЦЯ
Нелегко мені було спілкуватися з батьками, які кілька тижнів тому поховали свого рідного сина. Але акуратно слово чіплялося за слово і виникало речення, а потім, і розповідь про справжнього бійця – сина.
1 серпня поточного року перестало битися серце поліцейського батальйону поліції особливого призначення Головного управління національної поліції в Донецькій області, старшого сержанта поліції Вадима Єлетенка. Йому назавжди залишилося 34 роки. До свого 35-річчя він не дожив кілька десятків днів.
Вадим народився у живописному селищі Ярова, що на Лиманщині, у краю живописного лісу і річки Сіверський Донець. Своє дитинство провів на лоні чудової природи, тому і велетнем , на жаль, був – зріст його сягнув до 190 сантиметрів, а вага, за 100 кілограмів. Навчався у Ярівській школі. Там і почав займатися гирьовим спортом. Згодом заняття цим видом спорту допомогли у його військовій та поліцейській службах. Навіть вигравав турніри поліції охорони Донеччини у своїй ваговій категорії. Словом, кремезним був правоохоронцем. Правопорушники його, чесно кажучи, обходили, об’їжджали десятою дорогою.
Поруч завжди був батько, Сергій Іванович, слюсар – механік локомотивного депо; матуся, Світлана Володимирівна – працівниця Святогірського санаторію «Смарагдове містечко»; брат, Денис. Дружна родина. І на рибалку і за грибами – тільки разом. Батько завжди захоплювався Вадимовою рибальської вдачею. Яких він тільки величезних рибин ловив! Зі своєю любою донечкою, Женею, син любив готувати і юшку, і смажену картопельку і запашний смачний шашличок. Пальчики оближеш!
Успішно закінчив Вадим і Краматорське ПТУ по термаобробці металів та ще встиг попрацювати на Краматорському заводі «Енергомашспецсталь».
Потім військова служба у непростих і нелегких внутрішніх військах (конвойна служба). Мабуть, служба у ВВ і стала вирішальною у його власному виборі подальшої професії – пішов служити у місцевий відділ поліції охорони, де і прослужив вірою і правдою 15 років. А це забезпечення охорони житла громадян, підприємств, організацій, котрі довіряли правоохоронцям. А тут … триклята війна.
Без вагань Вадим залишився у своєму поліцейському підрозділі і з перших днів повномасштабного терористичного втручання ворога на територію країни пішов її захищати і оберігати спокій громадян.
Оберігав спокій жителів Лиману, Слов’янська, Святогірська, багатьох сіл Краматорського району. Під час касетного нічного обстрілу ворогом Слов’янська Вадим зазнав поранення у руку. Після лікування і реабілітації повернувся до лав правоохоронців.
Всі ми добре пам’ятаємо варварський ворожий ракетний обстріл базарчика біля магазину «Автолайн» у Лимані, де чимало загибло та зазнало поранень наших земляків. А поліцейське відділення охорони, знаходиться поряд. В той час Вадим перебував у автівці поруч з ним. Вибух… Жертви, стогін поранених , а старшого сержанта Єлетенко «накрило» у кабіні легковушки. У розтрощеній машині його зажало. Слава Богу, товариші по службі витягли, а у нього стався серцевий напад. Але згодом, відійшов. Як батько не прохав Вадима пройти медичне обстеження, але син відповідав: « Тату, ніколи, пройде». Начебто і попустило і Вадим написав рапорт на переведення його у спеціальний батальйон поліції особливого призначення. І перевели. Пройшов всі перевірки, у тому числі і медичну. І на одному із тренувань на полігоні під Києвом йому стало зле. Не витримало серце бійця.
Поховали Вадима Сергійовича Єлетенка на Хмельниччині у Кам’янець – Подільському районі, де нині проживають його батьки. Але вся Ярова, вся Лиманщина пам’ятатимуть цього кремезного і доброзичливого чоловіка, справжнього бійця, правоохоронця і порядну людину. Не довелося йому до кінця довести чимало своїх життєвих планів, у першу чергу здобути вищу освіту, але справу продовжив брат Денис. Нині він навчається у столичній виші МВС. Не забудуть його, звісна річ, побратими – Сергій Клипенко, Павло Чалий, Станіслав Труш та десятки інших. Пишатимуться батьком донечка, Женя, сином – батьки Сергій Іванович і Світлана Володимирівна. Пишатиметься ним вся країна.
Герої не вмирають! Слава Україні!
Нагадаємо: 🕯 ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ !
Автор статті: Христина Лебедєва, журналіст.
