Або козацькому роду – нема переводу
Не вірю, не вірю і не хочу вірити, що не має Пархоменка Олександра Васильовича. Але його продовжувачі є. Як, наприклад, син, Сергій Олександрович, який сьогодні захищає нас всіх з вами від рф на Покрівському напрямку. Тобто знаходиться у самому пеклі війни. Він служить артилеристом у 55-й бригаді «Запорізька Січ». Його батько, Олександр Васильович, сам запорізький козак і завжди пишався історією свого Запоріжжя, Хортиці. І сам був справжнім козаком по своїй суті і природі.
Його син, Сергій, став продовжувачем батьківського духу і традицій. По-перше, він чудовий футболіст, як і батько був. На «відмінно» закінчив Академію футболу ФК «Шахтар», грав у вищій лізі чемпіонату України за алчевську «Сталь», здобув звання кандидата у майстри спорту України з футболу. У Лимані таких немає. Лівшиць Олександр мав це звання, але у Артемівську. Можливо, ще є хтось був, наприклад, Ращупкін (головний тренер Луганської «Зорі» – чемпіон 1972 року СРСР з футболу). Сергій Пархоменко – це факт.
Так ось цей кремезний, як його батько, Олександр Васильович, ще молодий чоловік, який радував прихильників футболу всієї України, зокрема, Лиманщини захищає нині країну.
Сергій успішно пройшов двомісячні військові підготовчі курси – місяць у Латвії, місць у Львові. І тепер боронить наш край від незваного ворога. Гідно захищає, як чимало спортсменів з України і, зокрема, Лиманщини.
Низький уклін вам, хлопці! Нищить ворога, козаки з Хортиці ворогів не щадили. А тобі, Сергію, бажаю гідним бути своїх батьків – матусі – Людмилі і тату – Олександру. Вони в тобі душі не чаяли. Повір мені. Повертайся переможцем. Ти цього вартий!
Слава Україні!
Олександр ПАСІЧНИК.
Нагадаємо: Слава Героям! | «ХАДЖИМЕ» – ЦЕЙ БІЙ РОЗПОВЧАВСЯ, А ЗНАЧИТЬ, ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
