СТРУНИ СЕРЦЯ ЗАЧЕПИЛА СКЛЯНКА КУКУРУДЗИ
“Юність живе майбутнім, а старість – минулим “, – стверджує народна мудрість. Думаю, ті, хто народився у воєнні сорокові мене прекрасно розуміють, та мабуть і тим, хто у перші повоєнні, особливо пишатися нічим. Голодні, холодні, не доціловані батьками, бо їм ніколи було, треба відбудовувати країну. Добре, коли є що згадувати… На таку ліричну ноту мене надихнув липневий номер рідної “Зорі”, присвячений 92-им роковинам Лиманського літературного об’єднання ” Промінь”, котре очолювала впродовж понад двох десятків років журналістка Валентина Бикова.
Читаю і ніби чую голос ветерана – газетяра Григорія Шеїна. Його вірш “Не продавайте батьківської хати”, хоча й написаний у минулому столітті, але актуальності своєї не втратив і сьогодні… Але особливо зачепило струни серця вірш Валентини Бикової “Болить…”.
Молодші брати батька, який ще не повернувся з війни, заробили десь декілька склянок кукурудзи. Бабуся передерла її на крупу і незабаром ” золота” духмяна каша мамалига стояла у мисці на столі. Дійсно, “смак аж до зірок…”. Ми усі навколо столу з однієї миски сьорбали її. Усе з’їдалося до крихітки. Навіть трішечки перепадало й коту, який терся об наші ноги. Не один десяток років минуло з того часу, але смак тієї повоєнної каші не забувається і досі.
Коли вже мова пішла про війну не зайве буде нагадати про старших з роду Трохименків мого діда та дядька, яким доля судилася навіки залишитися на її кривавих дорогах… Вони загинули звільняючи Україну від ворога.
З особливою гордістю зберігаю посвідчення, яке наздогнало батька у липні 1962 року. Микола Іванович нагороджений медаллю ” За оборону Києва”.
Микола Іванович Трохименко звільняв Україну від фашистської нечесті 80 років тому. А у жовті виповнюється саме ця знаменна дата. Після війни декілька десятиліть трудився у сільському господарстві. Заслужений агроном України, срібний призер Виставки досягнень народного господарства майже до 70 років працював, передаючи накопичений досвід молодшому поколінню. Останні події в Україні боляче б’ють у самісіньке серце. І все ж тримається у серці надія на її світле майбутнє, інакше не народилися ці віршовані рядочки:
Ні, не стане на коліна
Вільна Україна!
Розцвіте та зародючить
Червона калина!
Віктор ТРОХИМЕНКО.
На знімках: М.І Трохименко і його медаль « За оборону Києва».
Від редакції: А сам автор, лікар – стоматолог. 52 роки віддав улюбленій справі. Кожен рік протезував до трьох тисяч лиманців. За сумлінну працю має десятки заохочень серед яких найцінніша – повага і вдячність людей, які звернулися до нього за допомогою.
Нагадаємо: Нескорені | ЛЮДИНА – ТИТАН
