ДЕСАНТНИК – ДОБРЕ СЕРЦЕ
Ярова від слова сонце – «яро». Тому у цьому селищі сонячні люди. Чесні, правдиві і дуже роботящі.
Андрій Радько любив землю, тому після закінчення Ярівської ЗОШ пішов навчатися у Слов’янський державний аграрний технікум за спеціалізацією «Механізація». А потім ще закінчив Сумський аграрний університет.
Цей кремезний чоловік любив дітей і тварин. Захоплювався роботою з деревом, майстрував великі і малі деталі. А які він іграшки дарував своїм улюбленим племінникам. А їх троє. Був дуже хазяйновитим і справедливим господарем.
Андрій – ніколи нікому ні в чому не відмовляв. Завжди всім допомагав, варто тільки попросити. Люблячий син, найкращий брат, уважний дядько. Він завжди був правильним, робив все по совісті. Чуйна і дуже добра людина.
Після повномасштабного вторгнення довелося виїхати з рідних місць. Так він опинився у Хмельниччині й одразу пішов до військкомату. 18 липня 2022 року – добровільно мобілізований. Захищав кордони рідної і такої дорогої серцю країни у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ї бригади десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Професійно виконував свої обов’язки. Зарекомендував себе добрим, чесним, відважним, відповідальним воїном.
Разом з побратимами Андрій визволяв від окупаційних російських військ місто Святогірськ, рідне селище та Лиманщину, що на Донеччині. Стримував натиск ворога, звільняв селище Білогорівка Луганської області, де внаслідок артилерійського обстрілу рф, отримав поранення не сумісні з життям. 15 листопада 2022 року Андрія не стало, йому було тільки 39 років. Вірний присязі захисник з честю і до останнього подиху виконував військовий обов’язок. Поховали Андрія Радька на Алеї Слави у м. Хмельницькому.
У нього залишилися батьки, дві сестри, брат, племінники.
ПАМ’ЯТЬ ПРО ГЕРОЯ ЖИТИМЕ У НАШИХ СЕРЦЯХ ВІЧНО!
