Командир відділення важких механізованих мостів 211-ї понтонно-мостової бригади Андрій, який має понад чверть століття досвіду роботи водієм-механіком, розповів про ризиковану роботу під час наведення переправ на Лиманському напрямку.
Про це йдеться у публікації на сторінці бригади.
“Навіть думки не було тікати”
Андрій родом із Хмельниччини, але початок повномасштабного вторгнення зустрів у Києві.
«Я на власні очі бачив той жах. Для мене це було шоком. У мене була можливість виїхати за кордон, але навіть думки не було тікати. Навпаки — убезпечивши родину, я пішов до ТЦК», — згадує воїн.
До війни він займався підприємництвом, проходив строкову службу танкістом, але головним його покликанням завжди була техніка. «Працюю з нею з 1997 року, це — моє», — каже Андрій.
Робота під обстрілами
Завдання його відділення — забезпечувати рух українських військ, зводячи важкі механізовані мости під обстрілами.
«Машина дуже велика — 11 метрів міст і півтора метра сама. Її важко не помітити ворогу. Тому діємо максимально обережно, швидко й злагоджено», — пояснює командир.
На Лиманському напрямку йому доводилося працювати під безперервним вогнем. «Вороги були зовсім близько. Але, попри обстріли, ми з побратимами виконували все на відмінно», — розповідає Андрій.
Нагороди та мотивація
За відвагу та професіоналізм командир нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком Головнокомандувача «Хрест Військова Честь», нагородою Міністра оборони «Хрест Доблесті» та відзнакою частини «Сталевий міст».
«Моя головна мотивація — це захист рідних. Пліч-о-пліч із надійними побратимами ми боремось за мир і спокій нашої землі», — підсумував військовий.
Фото: 211 понтонно-мостова бригада Сил підтримки ЗСУ
