Тиша, яку час від часу розриває свист мінометів і гул дронів, накрила Ярову після трагедії 9 вересня. Унаслідок авіаудару Росії тут загинули 25 людей, ще 19 отримали поранення. Селище на Донеччині, де ще донедавна точилося життя, нині готується до масового поховання.
Про це повідомляє Думка.
«Дрон за півгодини до цього літав. Його чули багато хто. Він тут покрутився, коли люди були, і хвилин за 20 воно прилетіло», — розповідає 48-річний Діма. Після вибуху він переносив поранених у будівлю фельдшерсько-акушерського пункту за 100 метрів від епіцентру трагедії. Там залишилася єдина на всю Ярову медсестра.
За словами місцевих, «швидка» одразу після обстрілу відмовлялася їхати у село. «Поки що стан шоковий. Ще кілька днів буде шок. Зараз ховатимуть тих, хто загинув», — каже Діма на тлі звуку прольоту мінометної міни.
Чоловік намагається розрядити атмосферу і «оцінює» небезпеку за десятибальною шкалою: «Поки що тільки на п’ятірочку. У Шандриголово що, краща ситуація? Там конкретні вуличні бої. Я думаю, що вуличні бої значно гірші, ніж тут».
За кілька кілометрів на північ від Ярової точиться бій. «Це бій Шандриголово – Новоселівка. Новоселівка – це виїжджаєш із Ярової, залізничний переїзд та через ліс одразу Новоселівка», — пояснює він. Відстань за картами — трохи більше трьох кілометрів.
Селище, що завмерло
Фронт підійшов впритул. Ворожі дрони постійно висять у небі, змушуючи людей ховатися навіть серед могил і сосен на цвинтарі. Вздовж головної вулиці Ярової тягнеться пошкоджене оптоволокно, електрики відновлюють лінії, а поруч працюють приїжджі гробокопателі.
«За будь-яку ціну треба знайти гробокопателів», — зізнається староста села Дмитро Дремлюженко. Він відмовляється від коментарів журналістам, бо займається організацією поховання 25 загиблих, яких знав особисто. У селищі залишився лише один комунальник, здатний копати могили. На допомогу довелося викликати евакуйованих до Слов’янська лиманських комунальників.
Атмосфера пригнічує: вулиці порожні, лише кілька енергетиків, староста і випадковий божевільний чоловік, який кричить на все селище: «Лев Дуров не винен! Винен Грицько! Лев Дуров не винен! Ви ж не чіпатимете цигана? Правда?».
Виглядає це все жахливо кінематографічно і знайомо: ніби селище за хвилину перед кінцем і тут залишилися або божевільні, або ті, хто має, підсумували у виданні.
Ліна відтирає кров
«Я говорю, я не встигаю уколи набирати… Господи, це кровоспинне чи що?» — нервово сміється медсестра Ліна, яка сама приймає поранених у ФАПі.
На підлозі й досі видно кров. «Тут у мене ще була жінка, у неї дерево стирчало в шиї. Я й не стала туди лізти, думаю, зараз витягну, а вона кров’ю зійде», — згадує вона.
Медсестра обурюється, що «швидкі» та рятувальники відмовлялися їхати у зону обстрілу. «Я медик, я не знаю, як мені їхати звідси? Якщо я всіх кину, хто їм допомагатиме? … Хтось там безногий і безрукий лежав. Хтось просто мертвий. Це було вчора «свєтопредставлєніє». А швидкі кажуть: ми не їдемо. МНС кажуть: ми не їдемо», — додає вона.
Місцевий комунальник Сашко, якому уламки посікли обличчя та руку, говорить тихо: «Зламало дух, звичайно».
«Хтось моніторив наші групи»
Олена, продавчиня єдиного магазину, вважає, що росіяни знали про місце і час видачі пенсій. «Ми всі шоковані. Це що, хтось моніторить в рашці наші групи? … Не можна збирати в такий час юрби!» — каже жінка, дивлячись на розбитий центр села.
Цвинтар і дрони
На місцевому кладовищі готують могили. «Могила – це взагалі складно. А ще й у такий момент. Це дуже тяжко. Дуже», — каже Павло, один із гробокопателів, яких привезли з Лиману.
Ольга, дружина загиблого пенсіонера, не стримує сліз: «Він пішов отримувати пенсію. Я побігла туди, він ще живий був. Він на руках у мене помер. Йому в голову уламок влучив».
Під час роботи над похованнями над цвинтарем зависає дрон. Копачі кидають лопати й тікають у кущі. «Одноразові», — гірко жартує один із комунальників.
Селище, яке російська пропаганда «врятувала», сьогодні отримує свої «могили для врятованих». І кожна з них — ще один вирок агресору.
Нагадаємо: Військові медики рятували цивільних після кривавого авіаудару по Яровій
