НАШ РІДНИЙ КРАЙ
2 липня 1932 р. утворена Донецька область з центром у Артемівську , а через два тижні стало Сталіно. У 1961 році Сталінську область перейменували у Донецьку. Краснолиманський район до цього входив у Харківську область.
До війни Донеччина була індустріальним регіоном, у котрому виробляли вугілля, метал, електроенергію й інше. А ще – це край науки, мистецтва, край з невичерпним запасом корисних копалин. У нас багата історія. У різні часи ми були Скіфією, Сарматією, землею Кіммерійською, Половецькою, Золотоординською, а потім Диким полем.
УСОВЕ ОЗЕРО
Протягом 1975 – 82 років біля селища Ямпіль працювала Краснолиманська археологічна експедиція під керівництвом доктора історичних наук, професоркою С.С. Березанської. Науковці та студенти Донецького держуніверситету вподовж шести польових сезонів вручну розкопали поселення Усове озеро. І знайшли чимало житлових приміщень з різноманітними предметами побуту, знаряддями праці.
З’ясувалось, що усівці займалися як скотарством, так і землеробством. Про це підтверджують знахідки : зернотерки, ступки, бронзові і кремнієві серпи, лопати.
Палеоботаніки, зробивши аналіз знахідок, стверджують, що землероби сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо й інші культури. Усівці розводили корів, биків, волів, свиней, коней, овець, кіз.
Вчені довели, що у поселені проживало до 100 людей. Вони розрахували, що на кожного усівця припадало до півкілограма м’яса в день, люди були фізично сильними і витривалими. А ще вони полювали на оленя, сайгака, косулю, кабана. Кістки ( їх більше 20 тисяч штук) цих, а також домашніх тварин засвідчують це.
Сенсацією розкопок стало те, що усівці займалися … металургійним виробництвом. Знайдено знаряддя праці металургів (рудотерки, вібійники, молоти), котре було необхідне для обробки руди й виготовлення металевих виробів. У 17 житлах археологи відшукали плавильні печі. А це свідчить про те, що виробництво металу було провідним видом виробництва.
Там же знайшли понад 100 екземплярів ливарних форм і кришок для них. Збереглися до наших днів формочки для відливання сокир, ножів, серпів, наконечників стріл. У житлах археологи відкопували бронзові ножі, шила, голки та інші побутові речі.
Усі ці знахідки, як стверджує у своїй солідній науковій праці «Усове озеро – населення зрубної культури на Сіверському Дінці» доктор історичних наук Станіслава Березанська, переконливо свідчать, що усівці спеціалізувалися на добуванні руди і плавленні металу та вироблені металевих виробів. Це був основний вид їхнього виробництва.
Наші пращури реалізовували свою продукцію (сокири, кинджали, тесла, прикраси…) в обмін на зерно, одяг, худобу не лише на Придінців’ї, а й у Приазов’ї. Виникає запитання: «А звідки наші пращури брали руду?».
Відповідаю. З мідного рудника, котрий знаходився (і нині знаходиться) в Бахмутській котловині у сусідньому Бахмутському районі. Видобували руду і перевозили її по річці Бахмутці по воді, а взимку – по льоду до поселення Усове озеро. В майстернях плавили окислену руду з деревним вугіллям й отримували метал. Дров і води вистачало завжди.
Поселення існувало у XIV -XIII століттях до нашої ери. Носіями зрубної культури, як вважають науковці, були індо – іранці.
Отже, ще у бронзовий вік, на майбутній Лиманщині займалися… металургійним виробництвом. Виходить, що металургія для нас , донбасівців, справа не нова, якщо наші прапращури у ті далекі часи плавили метал.
Прикро, що про це унікальне відкриття вчених на поселені Усове озеро, лиманці мало знають. Які і те, що їхні прапращури ще у XIV – XIII сторіччях до нашої ери були… металургами.
КІРОВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ
Воно займає площу 60 гектарів. У 70-х роках ХХ сторіччя його досліджував археолог О.І. Привалов. Отже, Кіровське городище знаходиться на північно-східній околиці Зарічного. З півночі його захищала глибока балка Крутенька. З півдня також крутий Шаблин Яр . Із заходу плато оминав дуже повноводний Жеребець. Зі сходу ж збудована лінія оборони. Вона , як стверджують учені, була дуже потужна.
Жили у IX -X століттях на Подінців’ї протоболгари , хазари, алани. Територія Лиманщини частково входила до складу Хазарського каганату. Ймовірно хтось із представників цих народів і жив тоді на окраїні Зарічного – Кіровському городищі.
Адже є житло, люди – там, кипить життя, там є робота і виробництво. Розкопки свідчать, що цивілізовані поселенці були землеробами і скотарями, рибалками і мисливцями. І, найголовніше – гончарами і ковалями.
Гончарство відігравало провідну роль у житті городища. Відігравало , бо археологи і жителі Зарічного знаходили і знаходять численні залишки амфор, горщиків, полумисків та інших виробів.
Це свідчить про те, що у Кіровському городищі діяв центр керамічного виробництва. Свою продукцію майстри реалізували у Середньому Придінців’ї, можливо, і далеко за його межами, бо керамічний посуд користувався великим попитом у населення: у ньому варили їжу, зберігали її, їли з мисок та полумисків, пили воду з кухлів і т.д.
Археологи зібрали тут велику кількість амфор, піфосів, горщиків, сіроглинних глечиків, а також залізних шлаків. Розвідувальний шурф на городищі виявив культурний шар потужністю до 0,6 метра, насичений уламками кераміки, котра відноситься до салтово – маяцької культури. Вчені довели, що Кіровське городище – крупний пам’ятник хазарських часів. А це IX – X століття. Після загибелі Хазарського каганату частина жителів городищ (мусульман) могла мігрувати на територію Волзької Булгарії. Інша частина осілого населення швидко приймала християнську віру . Християнство у XI – XIV століттях мало великий вплив на Середньому Подінців’ї. Ось тому яскравий приклад.
У 1982 – 1983 роках біля Чернецького озера археологи розкопали великий могильник із захороненнями більш ніж 30 протоболгар за християнським обрядом. В окремій могилі знайшли залишки покійника, похованого за класичним християнським обрядом. У його поголів’ї зберіглися залишки візантійської древньоруської парчі з християнською символікою. Вчені довели, що у XI – на початку XIII століть біля Чернецького озера знаходився християнський центр, котрий відіграв помітну роль у житті населення . Не виключено, що тут міг діяти чернецький скит.
Видатний вчений – лінгвіст Є. Отін вважає, що назва Чернецького озера виходить від ченців, які жили у цих краях окремо від общини Святогірського монастиря. Не виключено, що там жили мещканці Кіровського городища Хазарського каганату.
Адже вчені науково довели, наприкінці ХІV століття усі городища Подінців’я припиняють свої існування. Черговий етап заселення цих земель і Лиманщини у тому числі, починається у ХVІ столітті.
Микола ПАСІЧНИК, член Національних спілок журналістів і краєзнавців України.
Нагадаємо: Історія Лиманщини завжди повʼязана з “ЗОРЕЮ”
